Важко уявити сьогодні, як, втім, й раніше, общеславянский менталітет, яка пояснювала б історичне і сучасне значення слов’янських народів та їх культур, бо раніше, і тепер общеславянский менталітет як і існує, то, скоріш, в мрійливому, гіпотетичному, сослагательном нахиленні, але не історичної реальності. Спільнослов’янська солідарність як всесвітній проект, настільки обнадеживавший слов’янські народи наприкінці ХІХ в. і під час Першої Першої світової, востаннє заявляла себе більш-менш точно лише роки Другої світової, та й ця тендітна
У XXI в. історичні шляху слов’янських народів драматично розійшлися, і що немає кінця “спору слов’ян” на багато загальноєвропейських і глобальних питань. Дехто з слов’янських держав вже увійшли до складу Об’єднаної Європи, зокрема до єврозони, інші навіть вступив у НАТО, треті далекі аналогічних форм європеїзації і зберігають паритет Європою і Росія; є, нарешті, й ті, що вберегли відданість політичному й економічному альянсу з Росією. “Слов’янська єдність” сьогодні – це колаж несумісних стратегій культурно-історичного розвитку. І це можна пояснити. Кожна локальна культура хіба що бачить себе одночасно у різних дзеркалах: у дзеркалі своєї специфіки, у ряду суміжних з ним подібних чи протиборчих їй інших локальних культур (що дуже укрупнює масштаб осмислення її своєрідності), а й у грандіозному дзеркалі світової культури в цілому. Сукупність цих відображень, ментальних, локальних і глобальних, створених різними етапах історичного становлення та розвитку вирощування цієї культури, узагальнюються відповідно її менталітеті, локалитете й у глобалитете як різних аспектів її етнонаціональної, конфесійної і цивілізаційної ідентичності. Власне, у разі слов’янського єдності (“слов’янства”) ми маємо справу з локалитетом різних слов’янських культур (наприклад, російської, сербської, української, білоруської, болгарської тощо. п.), завдяки якому вона ціла сукупність родинних культур не “поодинці”, не “порізно” входять у світової історичний процес й у всесвітню культуру, а “колективно”, як наднаціональної, надэтнической спільності (як “своє роду “суперетносу”).
Якраз у такому, почасти “глобалізованому” вигляді слов’янське єдність (“слов’янство”) може протистояти іншим “суперетносам” чи навіть бути зіставлять коїться з іншими транснаціональними спільностями, наприклад романо-германскими, англомовними, тюркськими, семітськими народами і далі – “кавказцями”, “азіатами”, “африканцями”, “латиноамериканцями” тощо. буд. Аналогічним чином світі формуються всі такі співтовариства – “арабське єдність”, “пантюркистское” рух, ісламське, латиноамериканське, африканське єдності. Природною підвалинами формування таких локальних “єдностей” є мовна, конфесійна, територіальна, етнокультурна, історична й почасти психологічна спільності. Однак якщо культурних, психологічних і історичних підстав (тим паче політичних, економічних, військових та інших. атрибутів локального єдності) починають діяти вже у значною мірою штучні, свідомо конструируемые чинники міжкультурної інтеграції. Можливі і драматичні конфлікти між компонентами культурологічної тріади (менталітет – глобалитет – ло-калитет).
Так було в разі російської культури різними етапах соціокультурної Росії виникали протистояння між национально-русским менталітетом (що включає такі властивості, як толерантність, інертність, пасивність, покірність тощо. п.) і глобалитетом (релігійний і Львівський національний месіанізм, етатизм, идеократия, всесвітня чуйність, універсалізм, ідеали імперського, державного величі та інших.). Так само конфліктні відносини між национально-русским менталітетом і слов’янським локалитетом (звідси бере початок та знаменитий безстороння пушкінський питанн
(2 votes, average: 5.00 out of 5)