У ряді своїх ранніх творів Шевченко оспівав героїчне минуле українського народу. Поема “Гайдамаки” посідає визначне місце в Творчості поета. “Гайдамаки” написана в видана була вперше окремою книжкою в 1841 році. Присвятив її поет В. 1. Григоровичу, секретареві Академії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва. Для її написання Т. Шевченко використав наявні тоді праці, а головним чином народні перекази про повстання, які чув поет від старожилів: “Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей…”,
Багато розповідей про Коліївщину чув малий Тарас від свого діда, що був її активним учасником. Згодом Шевченко називав себе онуком гайдамаки. У “Епілозі” поеми Шевченко з глибоким почуттям згадує ті захоплені розповіді діда:
І Столітні очі, як зорі, сіяли, А слово за словом сміялось, лилось: Як ляхи конали, як стріха горіла. Сусіди од жаху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать.
Поет характеризує свою поему як відтворення яскравих розповідей діда:
Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам
Під час роботи над поемою Шевченко ознайомився й з деякими друкованими історичними джерелами, пов’язаними з Коліївщиною. Поет скористався ними для характеристики суспільно-політичного ладу Речі Посполитої, конфронтації магнатів і шляхти з королівською владою, зокрема – королем Станіславом Понятовським, діяльності шляхетських конфедерацій та їхньої ролі в спричиненні Коліївщини. Шевченко ознайомився з романом польського письменника М. Чай-ковського “Вернигора” і взяв з приміток до нього деякі подробиці для відтворення епізоду захоплення гайдамаками Умані, зокрема – вбивства Гонтою своїх синів.
Але вони виявилися неточними. Гонта не вбивав синів, та й мав не двох, а одного сина. Для реакційних дворянських письменників і істориків характерне було негативне трактування Коліївщини. Гайдамаки для них – “злодії”, “розбійники”, “криваві бунтівники”, що заплямували себе жорстокою розправою над панами.
Шевченко рішуче відкинув подібний погляд на повстанців. У основу поеми він поклав оцінку Коліївщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-перека – зах, піснях, оповіданнях. Все опубліковане в той час Шевченко читав І :І великим зацікавленням.
Це ” Історія Малої Росії” Д. Бантиш-Каменського, “Історія Русів” невідомого автора, “Історія королівства польського” та ряд інших праць.
У “Епілозі” поет спеціально розглянув облудні погляди на гайда-, маків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина – як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Отже, основним джерелом створення поеми “Гайдамаки” стала видатна історична подія – селянське повстання 1768 р. (гайдамаччина), глибокий інтерес Тараса Григоровича до історії України, використання різних друкованих і усних джерел, що існували на той час.
Найважливішими стали для поета історичні пісні, Думи та перекази, в яких події з історії України трактувалися самими народними масами. Високохудожня й багата українська народна творчість була для поета також і значним фактором у формуванні його історичних
(1 votes, average: 5.00 out of 5)