Ірлявський Іван Срібна земля

І

По долах, горбах, по верхів’ях І ріках, що з тихих джерел Напровесні родяться в співах, Чуть гомін карпатських осель.

Крізь простір туманів, крізь дими Не видно ні сонця, ні зір, Ні вітру, що лине з долини І млу пориває за бір.

Там квітнуть квітки на узбіччях В завої лиснатих кущів, А осінню, днями і ніччю, Великі проходять дощі.

І чути дзюрчання потоків Та шуми лісів навесні, Що в серце запали глибоко Селянам, що гинуть в борні.

Нерушені праліси манять, Як вабили предків колись, А доли застигли в чеканні, Простершись по Тисі униз.

Щороку

там родяться діти Щороку вмирають старі. Співає над ними лиш вітер – Трембіта сумна вівчарів. II Століття спливали, як води Над Тисою й горами тут, Як крик кочовничих народів, Що знову, як перше, ідуть.

Хоч вічно Карпати у гніві, Що громом грізним вибуха, Зарані шпилі червоніють, І сонце стоїть на верхах.

Все ждуть когось в горах у тузі, І з низів там поклики чуть. Чи раз залиша коні в плузі Юнак, вчувши наче салют.

Яка кров Лаборця могутня, Природи відвага буйна,- Що сили ще є на майбутнє Доволі у наших синах!

Уже не бракує нам того, Що манить, чарує, веде І вказує завжди дороги За гори, на Київ, у степ.

Роки відпливають, як води, І світять нові вдалині. На горах вік-вічно тут бродить Дух смерті й нової борні….


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Ірлявський Іван Срібна земля