9 клас
ІІ. Старе українське письменство
Загальна характеристика
Три хронологічні періоди розвитку старого українського письменства;
1) X XIII ст.;
2) кінець XIII – початок XVII ст. (орієнтовно до 1620 р.);
3) початок XVII – кінець XVIII ст.
У старому українському письменстві виділяють декілька літературних епох:
– X ст. – середина XI ст. епоха монументального стилю, що характеризується масштабністю, величністю, ідейним пафосом (Остромирове Євангеліє, “Повість минулих літ”, “Слово про Закон і Благодать” Іларіона).
–
– XIV – середина XV ст. епоха підсумків, переписування старих творів і укладання книг-зводів (“Літопис Руський” та Лаврентіївський).
Звід – об’єднання (зведення) різних |
Для творів цього періоду характерним був стиль “плетіння слів”, що характеризувався нагромадженням однотипних речень, грою слів, пишномовністю, виразністю, емоційністю. (Григорій Цямблак, митрополит Фотій та ін.).
– Кінець XV – кінець XVI ст. – період так званої “еміграційної” літератури. Творили роксолани (рутенці) українці, що проживали в різних європейських країнах. Для творів характерним було поєднання національних мотивів і стилів із загальноєвропейськими (Павло Русин, Себастьян Кльонович, Симон Пекаліда, Станіслав Оріховський, які писали латинською і польською мовами).
– Період кінця XVI – початку XVII ст. вважається Першим українським Відродженням. Це період спогадів про золоту княжу добу, відновлення високої культури Київської Русі (освіта, книгописання) і час активного зв’язку з європейською культурою. Цей період називають епохою бароко (Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Клирик Острозький, Іпатій Потій, Костянтин Острозький, Стефан Зизаній, Герасим Смотрицький, Андрій Римша, Андрій Величковський, Георгій Кониський, Григорій Сковорода, Самійло Величко, Климентій Зіновіїв, Лазар Баранович, Олександр Бучинський-Яскольд, Данило Братковський та ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)