Перші репліки Командора говорять про його цілковиту підпорядкованість звичаям,, всьому тому, що укладається в одне слово – етикет. У розмові Командор не балакучий, його мова сповнена гідності й виявляє людину холодної, розважної вдачі, і разом з тим благородної у своїй поведінці. Про це свідчать і його стислі репліки, і скромне уміння до часу не розкривати своїх майбутніх вчинків, тим більше, що ними він має на меті зробити приємність донні Анні. Та Командор – раб звичаїв, і навіть там, де йому здається, що він іншим надає повну волю, тим самим
Так, наприклад, не позбавлене значущості, просто-таки зловісної, його перше слово про волю. Командор не мав і гадки, щоб на наступному балі Анна могла одягти маску. Він про це не говорить їй через те, що “не хтів стісняти” її волі.
Командор – людина пряма, він впевнений у тому, що поважає й оберігає волю Анни. І ця суперечність між суб’єктивними намірами Командора і його принципами тут же таки розкривається в словах Долорес про боязнь найменшого примусу з боку того, хто Анну “прив’яже ще не такими путами до себе”.
Командорові доводиться слово за словом викладати
Щоб не порушити цього принципу, він ладен повернути своє слово, бо після присяги не буде вороття. І хоч Анна хоче збути це жартом ‘, страшне майбутнє, заковане в присягу, не зможе стати легшим від урочистих слів Командора про велику любов: “То не любов, що присяги боїться”.
Анну ці слова не обходять. І нона тут же вслід за сентенцією Командора стверджує це повторенням раніше сказаного в розмові з Долорес:
Ну, я ж тобі казала – він гора!
За хвилину образ “гори” набуває епітетичної окреслеиості. Анна може покластись на Командора, “як на камінну гору!”. В її устах це звучить порівнянням Командора з горою, на якій легше буде звити орлине гніздо з лицарем, гідним її.
Командор не розуміє двозначності в цих словах Анни, він бачить у них лише ствердження його вірності й уміння захистити майбутню дружину від усього лихого. Його запевнення:
Я вам докажу, що ви не помиляєтесь,-
Набуває неусвідомленої значущості – “камінна гора” визначить і поведінку Анни і зміст її дальшого життя: Командор залишиться вірним своєму звичаю, і камінна гора розчавить Анну. В первісній редакції твору в цьому місці короткій ремарці “Всі троє виходять” передувала розгорнута ремарка, в якій підкреслювалося пряме значення щойно сказаних слів Анни: “подає Анні руку, щоб вести її, вона приймає “.
В епізоді з перловим вінцем Командор відіграє підпорядковану роль, хоч у поєдинку двох воль (Анни і Командора) він гідно зберігає свою вищість.
Коректність Командора виявляється у сцені після пісні дон Жуана. Командор незадоволений, розсерджений недоречним, на його думку, “приспівом” до пісні, але висловлює це лише одним-двома реченнями, які не перешкоджають дальшим розвагам і в той же час дають можливість показати контраст між веселоща-
У первісній редакції Анна вбачала тут нагоду підкреслити, що Командорові чужі почуття сміху й веселощів:
Боже, як поважно берете ви дівочі наші жарти. ми, в яких зросла Анна, такими природними в південному місті, і холодною замкнутістю Командора.
Слід відзначити, що в первісній редакції твору в цьому місці між нареченими відбувався чималий діалог, в якому Командор дивувався поведінці Анни. Знову йшла мова про дане слово і про те, що Анна поки що вільна. Командор радив їй зважати на людське око, на поговір. Це підкреслювалося і в ремарках авторки, у вигуках
Ви не легковажте
Людського поговору. Хто панує,
Той мусить уважать на суд людський.
В моєму ж роді лицарі – без страху,
А дами – без догани,- тим то завжди
Сей білий плащ нам припадав по праву
Його збруднила б щонайменша пляма,
І ми се пам’ятаємо.
Командор все більше й точніше окреслює обов’язки Анни і, як видно з діалога, Анна цілком розуміє і приймає їх. У первісній редакції твору Командор в деяких сценах виступає при-чіпливим старіючим парубком, надоїдливим із своїми поняттями честі. Кінець розмови Анни й Командора нагадує якусь угоду між двома договірними сторонами, майже змовниками.
Викресливши цей діалог, Леся Українка уникла здрібнення образу донни Анни, а водночас і Командора.
Для характеристики витримки Командора і вміння уникати при гостях можливості скандалу показова його розмова з дон Жуаном, якого він побачив на колінах перед Анною. В останній редакції драми ця сцена займає якихось 15-20 рядків, з них Командорові належить менше половини. Дізнавшись про ім’я “мавританця”, він відмовляється від поєдинку з банітом, бо цього не дозволяє його становище.
Командор змінюється, коли він залишається наодинці з Анною. Це підкреслено й ремаркою: “зміняє спокійний тон на грізний”. Та досить кількох слів Анни, щоб заспокоїти, принаймні, обеззброїти Командора, який впевнений у ній. Вона легко може все пояснити різницею між севільським і кастильським етикетом.
Обурення Командора знову викликане порушенням звичаїв, з яким він ніколи не замириться.
У первісній редакції ця думка була висловлена більшою кількістю слів і реплік. Присутня при розмові донна Соль вважала, що дон Жуан за свою появу на бенкеті повинен бути покараним. Командор пояснював відмову битися на поєдинку з дон Жуаном:
Якщо він був колись в лицарськім стані, то в сей момент покараний він досить.
В наступній розмові з Анною, що кінчилася порозумінням, Командор виявляє почуття кохання, може навіть захоплення майбутньою дружиною.
А н н а. Ви ж командор!
Командор. Я жалую про се
Уперше, відколи здобув сеіі титул.
Леся Українка усунула і ці рядки. Без них Командор став вольовішим, справді “камінним”. Скоротивши цей епізод до мінімуму, викинувши всі домовляиня й застереження Командора, поетеса вже не мала потреби доводити його хоробрість, яку визнає дон Жуан у розмові з Сганарелло (первісний варіант імені слуги).
Найбільше уваги образові Командора Леся Українка приділяє у четвертій (за первісним задумом – п’ятій) дії. Перші яви цієї дії спочатку навіть складали окрему – третю – дію і передували останній розмові дон Жуана з Долорес. Долорес приходила до Анни й Командора просити, щоб вони допомогли їй побачитись з королем, до якого вона хотіла вдатися з проханням поновити дон Жуана в усіх правах іспанського гранда й лицаря. Командор відмовив їй, пославшись па те, що його високе становище не дозволяє просити в короля за сторонніх, і порадив Долорес зустрітися з королівськими придвірними у церкві.
Так він мимоволі став причетним до морального самогубства Долорес. У дальшій роботі над драмою поетеса зрікається такого розуміння образу Долорес, а заодно знімає й тінь, яка в зв’язку з цим лягала на Командора, а особливо на донну Анну. В остаточній редакції твору Командор залишається і вільно й мимоволі чесним до кінця – чесним у своїх власних поняттях честі й гідності Командора.
У п’ятій дії в перших репліках Командор, обстоюючи свої звичаї, одноманітний, педантичний. Набридлива нудота його застережень і додержання етикету досі здебільшого виявлялися у відкинутих уривках первісної редакції. Камінний тягар звичок, носієм яких є Командор, у всій силі виявляється у драмі вперше в п’ятій дії, тут розкривається суть кам’яної в’язниці, в яку, погодившись на шлюб з Командором, добровільно замкнула себе донна Анна.
У первісній редакції твору Командор у цій сцені був втіленням жорстокості й крайньої обмеженості, поєднаної з пихою і хвалькуватістю. Він домігся вигнання з королівського двору пажа, бо той вчасно не подав донні Анні хусточки; наказав замінити дуенью, яка на часинку залишила Анну саму в домі. Командор вичитував Анні за те, що вона дозволила собі прийняти в своїй господі знайомого, який зріс у її батьківському домі.
Командор бундючний, щонайменший натяк на недостатню увагу до нього при дворі (як ось епізод з пажем) сприймав як образу власної гідності. Він хвалився тим, що може підняти проти короля всіх лицарів. Нарешті, Командор до неможливого причіпливий, коли докоряв Анні:
Уклін придворний у вас не досить церемоніальний.
Ясна річ, що після такої характеристики Командора Анна не змогла б чистосердечно піти на те, щоб рука в руку з ним осягнути кам’яне верхів’я і збудувати там своє “гніздо орлине”. Вона могла пристати на це тільки з якихось підступних розрахунків.
Леся Українка рішуче підмовилася від такої характеристики Командора й Анни. її Командор – людина благородної вдачі, по-своєму невільник звичаїв, яким служить. Це з великою силою звучить у словах Командора в розмові з донною Анною, так подібних до тих, що ми наводили раніше з відкинутого епізоду первісної редакції тексту:
(1 votes, average: 5.00 out of 5)