Роман П. Загребельного “Диво” з’явився на хвилі широкого письменницького зацікавлення проблемами історичної пам’яті, осмислення зв’язку часів, морально-етичного досвіду минулого. Автор звернувся до далекої історії – епохи Київської Русі (X – XI ст.), показавши її через велич і трагедію митця з народу – Сивоока. Роман починається словами Б. Брехта, що звеличують безіменних народних творців:
Хто звів семибрамні Фіви? В книгах стоять імена королів. А хіба королі лупали скелі і тягали каміння?
Ці рядки – камертон до
Цей сюжетний пласт давноминулого органічно доповнюється розповіддю про сорокові та шістдесяті роки нашого століття. Вони творять своєрідну композицію роману. Тут вигадливо переплітаються століття віддалені і сучасні, їх перехрещення об’єднує авторський задум – показати непроминущість культурних надбань у духовній історії народу.
Таким чином, образ неповторного дива – Софії