П’єса “Вишневий сад” – останній добуток А. П. Чехова. Вона була поставлена на сцені Художнього театру у 1904 році. Наступає XX століття, і Росія стає капіталістичною країною, країною фабрик, заводів і залізниць. Цей процес прискорився після звільнення селянства. Риси нового стосуються не тільки економіки, але й до суспільства, змінюються і погляди людей, втрачається колишня система цінностей.
Дія п’єси відбувається у маєтку поміщиці Любові Андріївни Раневської. Соціальний конфлікт п’єси – конфлікт дворянства, що йде, тому
Любов Андріївна Раневська – це вже не Микола Петрович Кірсанов з роману Тургенєва “Батьки і діти”, що намагається пристосуватися до нових віянь і робить спроби перешикувати господарство. До кінця дев’ятнадцятого століття після скасування кріпосного права більша частина поміщиків розорилася. Дворянство, що звикло жити нічого не роблячи,
Любов Андріївна давно вже “спустила” увесь свій стан, її маєток закладений і перезаставлений, але вона у силу звички не може змінити марнотратний спосіб життя. Раневська не розуміє, що час, що наступив, жадає від неї постійних зусиль, необхідних для матеріального виживання. Любов Андріївна живе емоціями, спогадами про минуле, вона розгублена, зломлена всім що відбувається й, швидше за все, просто боїться думати про сьогодення.
І якщо її можна зрозуміти – адже ця жінка розпещена багаторічною звичкою – просто пурхати по життю, то її брат Гаєв – суміш тупої зарозумілості про свою значущість і цілковитої незначності у всьому. Гаєв заявляє, що весь свій стан він “проїв на льодяниках”. У таким-то віці старий лакей Фірс одягає його! Це важлива деталь в окресленні характеру Гаєва. Чехов у щоденнику писав: “Вся Росія – країна якихось жадібних і ледачих людей.
Вони жахливо багато їдять, п’ють, люблять спати вдень і жахливо хропуть…”. Гаєв завершує галерею “зайвих людей” у російській класичній літературі. Його довгі мовлення – це, усього лише пародія. Конфлікт із життям вирішується на користь торжествуючого Лопахіна, “хижого звіра”, по визначенню Петі Трофімова. Лопахін – явна протилежність колишнім власникам вишневого саду.
Безтурботності і непрактичності старих хазяїв протипоставлені енергія і господарська цілеспрямованість. Він прямий нащадок тих, “чиї обличчя дивляться з кожного вишневого дерева в саду”. Лопахін – нащадок кріпаків, які працювали на Раневських. Він радіє, купивши маєток.
Трофімов говорить про Лопахіна: “Як у змісті обміну речовин потрібний хижий звір, що з’їдає все, що попадається на шляху, так і ти потрібний”. Чехов ясно бачив і розумів хижацьку природу капіталу. Користолюбство калічить людину, стаючи його другою натурою.
Тонка, ніжна душа Лопахіна рано або пізно загрубіє, тому що “комерсанти” у ньому завжди будуть брати гору. Емоції і нажива – несумісні поняття. І все ж таки Лопахіна потрясають сльози Раневської, він розумний і розуміє, що не все можна купити і продати, але практицизм “мужика” перемагає в ньому.
Але яке нове життя можна побудувати, загубивши прекрасний вишневий сад і віддавши землю під дачі? Життя і краса зруйновані. Дачники доповнять те, що почав Лопахін.
Чехов чітко показав повну деградацію і моральне збідніння дворянства, розкладання його як класу. Розпад дворянської культури завершує його економічне розкладання. Але, на думку Чехова, капіталізм теж тимчасове явище, тому що несе із собою руйнування. Петя радить Лопахіну “не розмахувати руками”. Що це значить?
У ці слова Чехов вкладає великий сумнів у доцільності дій Лопахіна. Герої по-різному бачать своє майбутнє. Раневська вважає, що її життя кінчене, Трофімов і Аня навіть якоюсь мірою раді продажу саду, тому що це дає їм шанс почати нове життя і виростити свій сад. Вишневий сад – це символ прожитого, і з ним ідуть Фірс і Раневська.
Старого лакея Фірса забувають. Він залишається у порожньому, забитому будинку, де, імовірно, помре не від старості, а від голоду і спраги, покірно прийнявши смерть, розуміючи, що своє прожив і в його роки смішно чіплятися за життя. Чехов у своїй п’єсі показав Росію на роздоріжжі, Росію, у якій ще не прожито до кінця минуле, де ще не наступило остаточно сьогодення, але вже проглядає майбутнє.
Петя Трофімов, цей пасивний мрійник і ідеаліст, представляється Чехову людиною, що знищить владу і зможе змінити життя. Його мрії про рівність, братерство, справедливість, швидше за все, лише мрії. У маєтку його кличуть “облізлим паном” не тільки через зовнішність, але й через те, що він залишається юнаком у своїх мріях.
Аня вірить Трофімову і згодна виїхати з ним у Москву. Мабуть, вона надійде на курси, стане революціонеркою. П’єса закінчується вигуком: “Здраствуй, нове життя”.
Чехов не показав, яким воно буде, так він і не міг показати, тому що йшов 1904 рік. Трофімов і Аня повні надій, відчуваючи приплив сил і нестримне бажання працювати на благо людей. Петя, на думку Чехова, повинен перемінити Лопахіна, тому що саме в його вуста автор вкладає важливу думку про те, що “вся Росія – наш сад”. Чехов був глибоко переконаний, що людині, щоб бути вільною, потрібна вся земна куля. Наближалася бура.
Письменник передбачав і чекав її. У кожному творі Чехова ясно виражений протест проти безглуздості і вульгарності людського існування. П’єса “Вишневий сад” – це минуле, сьогодення і майбутнє Росії.
Високу оцінку Чехову дали багато письменників. Олексій Толстой писав: “Чехов – це Пушкін у прозі”. Із цим твердженням складно не погодитися. “Вишневий сад” – підсумок творчого шляху письменника. Цією п’єсою Чехов завершив ідейне розвінчання дворянства, яке розпочав роман Тургенєва “Батьки і діти”.
За сорок років, минулих після скасування кріпосного права, дворянство у значній мірі втратило свої економічні позиції, стало поступово сходити з арени і перестало відігравати роль панівного класу. У “Вишневому саду” Чехов уперше дав бій дворянству як класу. Паразитизм дворянства, базікання, звичка до незаслуженої розкоші – все викликає протест письменників. Новий власник вишневого саду теж не є позитивним героєм.
Він більше життєздатний, має міцну хватку, але у погоні за прибутком, безсумнівно, знищить духовні цінності.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)