Хоча Драма “Вільгельм Телль” і писалася Шиллером у період “веймарського” класицизму, за характером своєї ідейної спрямованості вона безпосередньо співвідноситься із програмовими засадами та ідеологією німецького щтюрмерського руху, який проголошував необхідність об’єднання Німеччини, поетизував боротьбу за свободу і уславлював патріотизм. Саме такий ідейний пафос пронизує зміст шиллерівської драми.
У колі проблем, що їх порушує шиллерівська драма, головною є проблема національновизвольної боротьби пригнічуваних
Саме тому драма “Вільгельм Телль” стала безпосереднім відгуком Шиллера на найважливіші завдання сучасності, його відповіддю на пекучу проблему об’єднання Німеччини і згуртування сил народу перед загрозою іноземного поневолення. Саме тому сучасники Шиллера вже після його смерті сприйняли цю останню із завершених драматургічних праць митця як мужній заклик до об’єднання Німеччини.
З цих же причин своєрідною кульмінацією і ідейним центром шиллерівської драми стає історична сцена присяги повстанців у горах поблизу озера Рютлі, де селяни трьох швейцарських кантонів створюють союз для спільного опору іноземному насиллю. Саме в цій сцені і звучить заклик, який стає головною ідеєю усього твору – заклик до об’єднання всього народу для боротьби за свою національну свободу та незалежність. Заради цієї великої мети, заради блага батьківщини потрібно забути взаємні чвари та образи, відмовитись від особистих амбіцій, адже, тільки об’єднавши зусилля, можна здобути перемогу. Цю думку Шиллер яскраво увиразнює в сцені зустрічі на галявині Рютлі, де зібралися представники швейцарських кантонів, двох селян, які щойно судилися за межу, але задля звільнення Швейцарії вони забули про свої чвари:
А це наш Редінг, старшина колишній.
“Мейєр: Його я знаю. Він мій супротивник
В старому позові – за грунт суміжний.
Перед судом ми, Редінг, вороги.
“А тут – ми друзі”
(“Потискує йому руку”.)
Закликаючи співвітчизників до консолідації та спротиву іноземним поневолювачам, до суголосних, зрештою революційним гаслам дій, Шиллер водночас полемізує з ідеями Французької буржуазної революції, які виявились для нього несприйнятними. Як зауважував професор Ф. П. Шиллер, “створивши драму, присвячену визволенню народу від чужоземних гнобителів силами самого народу, Шиллер свідомо підкреслює різницю характеру й результатів цього народнодемократичного визволення від тих результатів, до яких призвела Французька буржуазна революція, – до нескінченних воєн, до загарбання чужих земель, до позбавлення свободи й незалежності слабших народів”.
Натомість загарбницькій політиці французької революційної ідеології Шиллер протиставляє у своїй драмі ідеали патріархальної народної демократії, які підкреслює в образах ватажків повстання. Закликаючи швейцарців до збройного виступу, вони, поперше, не прагнуть до якихось територіальних зазіхань на землі своїх сусідів, а лише обстоюють законне право на власну свободу та рівні права її законних мешканців, успадковані ними з дідапрадіда і грубо порушені австрійськими завойовниками. Подруге, на відміну від ідеологів Французької буржуазної революції, керівники швейцарського повстання не прагнуть до одноосібної першості та вищості, вирішують важливі питання спільно, за взаємною згодою.
Патріархальний демократизм швейцарців, зрештою, виявляє себе й у тому, що вони вимушено вдаються до насилля, тобто збройного опору, але при цьому не проливають ріки крові, як французькі революціонери, і, крім того, шанобливо ставлячись до прадавніх традицій та звичаїв, зберігають злагоду і взаємоповагу між соціально нерівними прошарками суспільства.
Порушуючи питання та конфлікти, актуальні для тогочасного історичного розвитку Німеччини, проблематика шиллерівської п’єси далеко не вичерпує ними свого художнього та історичного значення. Характеризуючи проблематику та ідейну спрямованість Драми Шиллера “Вільгельм Телль”, І. Франко справедливо відзначав, що п’єса ця “сучасна для кожного часу і кожного народу, що стогне під чужим політичним і суспільним гнітом і бажає зпід нього вибитись на волю”.
Персонажі драми. Приступаючи до написання п’єси, Ф. Шиллер поставив перед собою вимогу “наочно і переконливо показати на сцені цілий народ”, який, за задумом драматурга, мав стати головною дійовою особою його твору. У своєму прагненні змалювати широкі народні маси та створити узагальнені народні характери драматург спирався на шекспірівські традиції. “Шекспір сміливо вихоплював декілька фігур, я б сказав, декілька голів з маси, щоб вони представляли весь народ, і вони справді представляють весь народ – такий вдалий його вибір”, – писав він Гете 7 квітня 1797 року.
Ф. Шиллер назвав свого “Вільгельма Телля” “народною драмою”, і це дійсно так, адже його п’єса є безпрецедентною як за кількістю введених у сценічну дію індивідуалізованих образів з народу, так і з. огляду на загальну кількість означених самим автором персонажів. У списку дійових осіб п’єси – 47 персонажів (не рахуючи безіменних учасників масових сцен – селян та австрійських вояків), з яких 36 – це образи селян та інших незаможних прошарків трьох швейцарських кантонів, що охоплює дія п’єси.
Усі персонажі шиллерівської драми чітко поділяються на два табори, перший з яких – це ворожий табір, представлений австрійцями та їх найманцями, що жорстоко пригноблюють швейцарський люд, а другий – патріоти-швейцарці, що домагаються свободи та незалежності рідного краю.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)