1. “Кому живеться весело, привільно на Русі?” 2. Недоговорене оповідання про долю Єрмила Гирина. 3. Образ ГриГорея Добросклонова як майбутнього народного заступника Поема “Кому на Русі жити добре” була задумана Н. А. Некрасовим як епопея селянського життя. Хоча кріпосне право вже було скасовано, це не вирішило всіх проблем села, навпроти, найчастіше вільні мужики та й поміщики, зіштовхувалися з новими утрудненнями.
Про цьому й хотів розповісти Некрасов у своїй поемі Таким чином, сюжет і образи цього добутку могли бути тільки реалістичними.
Купчине толстопузому!
–
Не всіх з наведеного списку опитали мандрівники. Їм удалося поговорити з поміщиком і попом. Більша глава присвячена долі російської селянки Матрени Тимофіївни, що рішуче заявила мандрівникам, що серед російських жінок шукати щасливу безглуздо. Мандрівники почали спробу пошукати щасливої людини серед простих мужиків, таких же, як і вони самі.
Але “счастие мужицьке” всі як один в один – “діряве з латками, горбате з мозолями”. Зненацька один селянин розповів їм про Єрмила Гирине, що користується повагою й довірою односільчан і жителів сусідніх сіл: Коли Єрмил не виручить, Щасливцем не з’явиться, Так і валандатися нема чого… Єрмил вийшов із простого народу. Замолоду служив писарем у конторі керуючим маєтком князя Юрлова.
Саме тоді люди й оцінили його високі моральні якості. Єрмил безкорисливо допомагав селянам, чим міг Звичайно, посада в нього була зовсім маленька, але все-таки, як людина грамотний, вона міг дати ділову пораду, допомогти скласти прохання, а для селян і це мало величезне значення. Особливо важливо те, що Єрмил не брав за свою допомогу грошей – адже більшість чиновників, навіть самих дрібних, охоче користувалися своїм службовим становищем з метою особистої наживи.
За ті п’ять років, які Єрмил проробив у конторі, він і здобув пошану селян, які згодом обрали його бурмистром, сільським старостою. Авторитет Єрмила в народі не постраждав навіть після того, як він єдиний^-єдиний-один-єдиний раз скористався службовим становищем, щоб позбавити свого брата від солдатської служби. Учинок безкорисливого й чесного Єрмила не викликав збурювання ні в кого, крім матері селянина, узятого в солдати замість Митрия, брата Єрмила: Мовчимо: отут сперечатися нема чого, Сам пан брата старости Заголити б не велів, Одна Ненила Власьевна По сині гірко плачеться, Кричить: не наша черга! Однак несправедливий учинок, що односільчани були готові простити своєму старості, не давав спокою Єрмилові.
Каяття совісті ледве не довели його до самогубства, і навіть коли справедливість була відновлена, він відмовився від своєї посади, привселюдно покаявшись перед народом.
Але народ як і раніше довіряв Єрмилові. Про це свідчить історія з покупкою млина. За годину відбулося чудо: на клич, кинутий Єрмилом, народ зібрав суму, яку потрібно було внести відразу після торгів.
А потім, коли Єрмил вийшов роздавати борги, ніхто не спробував взяти більше, ніж покладалося, хоча зробити це було дуже просто – адже в поспіху Єрмил не мав можливості записати, хто й скільки давав грошей. Єрмил чесний стосовно народу, і прості селяни точно також чесні з ним. Він їх не обманював – народ його не підведе. Ця людина виведена Некрасовим у главі, названої “Щасливі”.
Але якщо інші “щасливці”: баба, що одержала великий урожай ріпи, що був улюблений панський холоп; гордящийся своєї “почесною хворобою”, подагрою, – виведені поетом зі значною часткою іронії, те Єрмил Гирин дійсно щаслива людина в очах Некрасова. Щасливий він не багатством, знатністю або владою, а тим, що він у міру сил намагався полегшити життя простого народу. Тільки така людина, на думку Некрасова, вправі називатися щасливим.
Тільки от у чому лихо – з’ясовується, що Єрмил потрапило в острог у зв’язку з бунтом селян у сусідньому селі. Точних обставин автор поеми не повідомляє.
Однак потрібно відзначити, що для Некрасова подібний поворот у долі “народного заступника” представлявся закономірним. От яку частку пророкує він іншому щасливцеві, ГриГорею Добросклонову: Йому доля готовила Шлях славний, ім’я голосне Народного заступника, Сухоту й Сибір. Але це ГриГорею має бути в майбутньому.
Поки ж ми бачимо його недавнім семінаристом, що трудиться нарівні із селянами.
Бідність відома ГриГорею не понаслишке: його батько, дячок Трифон, жил “бідніше зубожілого останнього селянина”. І в семінарії ГриГорея і його брата Саву “недокармливал хапуга-економ”. Безпросвітна бідність, у якій виріс ГриГорей, убогість селянства яскраво відбита Некрасовим в “Солоній” пісні.
На що купити солі – от турбота, з якої жила й умерла мати ГриГорея. Любов до матері, “батрачці безмовної”, пам’ять про неї, у серце її сина злилася з любов’ю “до всієї вахлачине”, тобто до простого народу: … років п’ятнадцяти ГриГорей твердо знав уже, Кому віддасть все життя свою И за кого вмре. І селяни доброзичливо ставляться й до Трифона, до його синів, які тримають себе просто, нітрохи не хвастаючись своєю грамотністю. Прості трудівники охоче діляться з дячком і його сім’єю всім, чим бог послав.
Тільки завдяки допомозі селян Гриша і його брат вижили й виросли. Заповітна мрія ГриГорея – щастя простого народу: … Щоб землякам моїм И кожному селянинові Жилося привільно-весело На всій святій Русі! Саме ГриГорея Доброскпонова вважає Некрасов головним щасливцем, тому що він почуває свою єдність із народом і повний рішучості віддати життя в боротьбі за поліпшення положення простих людей, а це і є ідеал щастя для Некрасова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)