Важко сказати, які вітри віяли взимку 14 грудня 1845 року в містечку В’юнища, але в цей день народився один з найвидатніших віршів української літератури. Повна назва цього твору “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє носланіє”. Адресатом послання є “земляки” поета, які знущаються та “шкуру деруть” “з братів незрящих, гречкосіїв”, запрягають людей у ярма та “орють лихо”.
Хто ж вони, ці земляки? Це вельмишановне панство, що забуло Бога, правдою торгує і не чує людського
Образ автора у творі “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” нагадує біблійного пророка. У той час, коли стомлені люди відпочивають, поет, залишившись на самоті, розмірковує над тим, що відбувається в країні. Україну погноблено, і найстрашніше, що її найжорстокіші гнобителі самі ж українці, на яких спрямована гостра сатира автора.
Шевченко прагне “усовістити” національне дворянство та інтелігенцію, закликає служити народові.
Поет у цьому творі продемонстрував всю свою поетичну майстерність: образи змінюють один одного, і кожний наступний ще більш яскравий і виразний. Пафос правди
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
Шевченко наголошує, що українці досі не вміють правильно вчитися в інших народів: бажане вони вважають за дійсне і плутають гіпотезу з фактом. До того ж багато хто пишається власною історією, практично нічого не знаючи про реальну основу тих чи інших подій. Поет з гнівом повертає мрійників до реальності, адже українська воля ніколи не мала того солодкуватого смаку, що його їй приписували панки у вишиванках:
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах
Автор вдало характеризує “щирих синів” України:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнїі гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Зауважимо, що Шевченка аж ніяк не можна назвати поетом, який лише ставить запитання. У поезії “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” є й відповіді на ці запитання, щирі поради землякам. Завершальна частина твору містить афоризм Шевченка, який став справжнім гаслом усього освіченого українства:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Ця порада може вважатись універсальною і бути адресованою не лише українцям, а й представникам усіх народів, які можуть і бажають удосконалювати себе.
Для українців дуже важливо забути “срамотну давнюю годину”: саме це гальмує подальший розвиток нації. Отже, нам є над чим замислитись, читаючи цей славозвісний твір Кобзаря. Як змінився тон автора наприкінці поезії!
Його гнів куди й подівся. Натомість виникле почуття справжньої духовної єдності із земляками. Це означає, що Шевченко вірив у розум українців, а також у те, що освічені земляки шукатимуть відповіді на запитання в єднанні з власним народом.
Обнімітеся брати мої,
Молю вас, благаю! –
Закликає Кобзар, і здається, що ми чуємо його гнівний і рішучий голос.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)