Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії в родині відставного штабс-капітана, дворянина, у власності якого було кілька десятин землі та водний млин.
Батько з усіх сил намагався підтримувати в сім’ї дворянський уклад, слідкував, щоб діти не вживали “мужицьке наріччя”. Мати ж за походженням була з російської родини, була дочкою полковника Ліхтарьова.
Читати Борис Грінченко навчився рано, ще років у п’ять, першими його вчителями стали В. Скотт, Дж. Байрон,
Спочатку вірші, а потім береться за видання на своєму хуторі журналу, вміщуючи в ньому оповідання, “наукові розвідки” тощо.
До українського слова юнака прихилив перш за все “Кобзар” Т. Шевченка, а також спілкування з простими селянами.
Навчаючись у Харківській реальній середній школі, Б. Грінченко не раз випробовував свої твори на школярській аудиторії. Закінчити школу йому не вдалося: на п’ятому році навчання був ув’язнений і виключений зі школи. У в’язниці він пробув півтора місяці за звинуваченням
Пізніше письменник склав екстерном іспити на звання народного учителя і з 1881 р. працював учителем на селі, присвятивши педагогічній діяльності все життя, за винятком 1886-1887 рр., коли працював земським статистом.
Б. Грінченко активно займається літературною діяльністю, знаходить підтримку І. Франка.
З початку 1894 р. письменник переїжджає до Чернігова, де працює діловодом оціночної комісії губернського земства. Потім перебирається до Києва, укладає свій “Словарь української мови”, матеріали до якого почав збирати ще Пантелеймон Куліш.
З надією зустрів письменник революцію 1905 р. Однак вона принесла йому тільки горе. Дочка Настя, що теж була письменницею, за участь в революційному русі була заарештована, а потім захворіла на туберкульоз. Невдовзі вона померла, а за нею й маленький її син. З того часу погіршився й стан здоров’я Б. Грінченка.
Він виїжджає до Італії, де й помирає 6 травня 1910 р. Тіло письменника перевезено до Києва і тут поховано.