Борис Дмитрович Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 р. в передмісті м. Ромни – Засуллі в сім’ї машиніста-залізничника. Прізвище Антоненко-Давидович було одночасно псевдонімом письменника і прізвищем його предків – реєстрових козаків Антоненків.
Спочатку він навчався в Охтирській гімназії, яку закінчив у 1917 p., потім вступив на природничий факультет Харківського університету, але згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету. Закінчити навчання не зміг через матеріальні нестатки, тому займався
У 1923 р. надрукував перше оповідання “Останні два” в київському журналі “Нова громада”. Незабаром вступив до письменницької організації “Ланка” (згодом “МАРС”).
Одним з найвідоміших творів Б. Антоненка-Давидовича є повість “Смерть”, що вирізняється своїм тонким психологізмом і гостротою поставлених у ній проблем. Критика розгромила твір, оскільки він не відповідав офіційній точці зору на зображені явища. Так само була сприйнята книга нарисів “Землею українською”.
Письменника було звинувачено у націоналізмі. Знесилений морально й матеріально, він виїздить
2 січня 1935 р. письменника заарештовано і під конвоєм відправлено у Київ для допитів та очних ставок з Є. Плужником. Звинувачували Антоненка-Давидовича в тероризмі. Його засудили до десяти років концтаборів ГУЛАГу.
Лише в 1956 р. письменник був реабілітований. Навіть по стількох роках нелюдських страждань він не зломився, не озлобився.
У 1957 p. Борис Антоненко-Давидович повертається до Києва, окрилений політичною і культурною “відлигою”, мандрує Україною. З таборів він привіз деякі нотатки і чернетку роману “За ширмою”. Однак у роки застою письменника знову починають цькувати, за надруковані твори не виплачують гонорарів.
Помер Б. Антоненко-Давидович 9 травня 1984 р.