У тяжкому лихолітті
Моря перло найдорожче –
“Я не муж, мені ти кажеш,
День їдуть вони і другий – Вільні їм усі дороги; Третій день – до річки військо Наближалось без тривоги.
І відразу їм назустріч Кулі свиснули: іспанці Підійшли з-за лісу тихо, Що й незчулися повстанці.
Облягли – нема рятунку- А Масео: “Браття й діти! Поки вирвемось, то треба Ворогів нам зупинити.
Гей, хто хоче тут остатись Ворогам на перепину? Він умре, та обрятує Волю й рідную країну”.
“Я!” – озвалася Матільда” “Ми!” –
“Гей, рушай! – гука Масео.- Ви ж поляжете тут нині: Кров’ю вашою ми купим Волю стоптаній країні”.
Військо рушило. А дужі Із дівчиною-героєм Ворогів страшенну силу Зупиняють смілим боєм.
Зупиняють… Та вже кулі Всіх завзятих положили. Тільки двоє та Матільда Ще змагаються щосили.
А іспанці насувають, Сиплють кулі самопали,- Вже сама стоїть Матільда, Бо усі вже в бої впали.
Гордо голову піднявши І сіяючи красою, Націляється з пістоля Нетремтячою рукою.
А іспанець їй гукає:
“Гей, скорися, божевільна!” А вона
“Хай панує Куба вільна!
Не скорюсь!” Вона стріляє… Гучно вдарили рушниці,- Захиталася Матільда, Впали руки, зблідли лиці.
“Хай панує Куба вільна!” – Знову крикнула і впала, За свій край життя віддавши, За свій край, що так кохала…
1897.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)