Грінчак В. Я. Земле моя. Збірка поетичних творів. – К.: Дніпро, 1988.
Я маленький, я русявий… А мати ласкаво: “Ходім, сину, до берега, Будем рогіз рвати Та зелене, розмаїте Гіллячко ламати. Нарвемо між осокою Татарського зілля, Бо сьогодні на Поділлі Зелена неділя”, Йдемо ми до берега Стежкою, травою, А зелене віття має Прямо наді мною.
Зеленіє, аж бризкає Зеленню долина, Шумить листячком зеленим Тонка сокорина.
Через місточок, така важенна, Іде з травою гарба зелена.
Я зупинився, став біля клена, Глянув у копанку – я теж зелений.
Штани
Біжу, сміюся, весь зеленію, Несу у серці зелену мрію.
Сміється сонце, сміється мати, Йдемо додому клечати хату.
Хай наша хата теж зеленіє, У світі білім не почорніє.
Бо у дідуся, коли згадає, Кожна хатина горить, палає.
А як бабуся в згадках німіє, Не тільки хата – земля чорніє.
Чорніють люди з горем-бідою, І чорний вітер віє війною.
Мати стеле на долівку зілля, Стеле рівно, примовляє: “Зелена неділя, кучеряве хмілля, Хай зеленню наша хата має, До сонечка світлі вікна Щораночку повертає”. Виходимо з хати і зелене віття Чіпляємо
Починаємо клечати, І так дивно зеленіє наша світла хата. Раптом чую гамір, стукіт, Коні б’ють копитом, До нас прямо у подвір’я За весною за красною Іде тепле літо. Встає з воза батько, Встає з воза дядько, Встають тітка й молодиці, В руках у них зеленіє жито і пшениця.
Заходять до хати, До хати-світлиці, Почали співати Про диво жар-птицю: “Летіла жар-птиця Та попід горою, Крила в неї зеленіли, Як трава весною. Летіла жар-птиця Над полем, над житом, А назустріч їй із жита Вийшло тепле літо. Сонечко жар-птиці На крилечка сіло І хвіст пишний у жар-птиці Та й позолотило. Прийшло до нас літо, Шумує пшениця, Хай у полі в колосочку Зерно золотиться…”
Батько й мати за стіл сідають, Гостей любих пригощають, З літечком вітають! А на столі зеленіє кріп і петрушка, Салат, шпинат, цибуля зелена, А в зеленій мисці зеленіє юшка Та пирогів гора здоровенна. Гості їдять, співають…
А я, малий, русявий, Побіг у зелені трави, Побіг у зелене жито Стрічати зелене літо….