Григір Тютюнник Бушля (Оповідання) Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й вицьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь не-далечко по корі всохлого дерева.
Не клювало, бо в дощ риба залягає на дні й спить. Арсен прикрив голову та плечі лантухом, який завжди носив з собою про дощ, і дивився на воду. По ній густо витанцьовували дощові спичаки й здіймалися великі прозорі бульбахи.
Дивився, дивився Арсен на той танок дощу
От уже й сонце крізь хмари проглянуло, і дощик ущух, і птахи знову заспівали, а вони сплять – розморило на дощ обох. Першою
Ударила крильми діда по вухах, раз і вдруге – не зніметься, бо кігті в лантушині заплуталися. Аж похолов од страху Арсен. Та й собі в крик: – Рят-у-у-йте-ж-бо-що-воно-за-лиха-година! Бушля кричить, і Арсен кричить.
А довкіл, ні в лісі, ні на річці, ані лялечки, тільки луна котиться. Нарешті бушля таки злетіла, хоч і подряпала кігтями дідову голову. Побачивши птаху, що метнулася від нього понад водою. Арсен отямився, поторкав руками здряпану голову й сказав: – Я тобі пеньок, чи що? – І заходився мотати вудки.
А дома не втримався, розказав бабі про свою пригоду з бушлею. Посміялися вдвох та й годі. І, може, пригоду цю й забули б, якби Арсениха не переповіла її сусідці, а сусідка – своїй сусідці… Доки все село взнало… Тепер, як іде Арсен вудити, рибалки гукають йому з-під круч: – Поспішайте, діду, поспішайте, бо ондечки над вашою вербою вже бушля кружляє-Жде! – Ану ж, діду, розкажіть, як ви з бушлею кричали!.. Арсен і не сердиться.
Усміхнеться хіба та й скаже: – Отак і кричали: вона по-своєму, а я по-своєму. Відтоді й по сей день Арсена звуть у селі не інакше, як Бушля.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)