Григір Тютюнник
“Азарт” (АНАЛІЗ)
Оповідання лишилося поза збірками. Оповідання вперше опубліковане разом з оповіданням “Грамотний” у журналі “Вітчизна” 1977 року. До прижиттєвого вибраного “Коріння” ці твори не входили (також зазнали “розносу”).
Назва твору прекрасно розкриває його тему. Азарт – сильне захоплення чим-небудь; запал, завзяття. Головні герої твору напрочуд дивно захоплюються шахами.
На початку твору ми знайомимося з Олексою Помазаном, Сергунею Чабаном – це сторожі. Вони пенсіонери,
“Уже три роки Олекса і Сергуня, рано (як інваліди) вийшовши на пенсію, сторожували ферми. Окекса – корівник і телятник. Сергуня – все інше: курей, гусей, свинарник і конюшню з чотирма конячинами”.
Сиділи вони в сторожці, часто грали в карти. “У сторожці, що встигла геть охолонути за короткий осінній день, вони трохи присиджували, відпочиваючи од хвилювання і напружено дивлячись один одному в праве око, – так два півні-суперники обходять кружка один одного, черкаючи землю крилом, перед тим як почати битву”.
Конфлікт твору розгортається
“Отаке:не гра, а балощі. Самі ж потім і сміються, признавшись один одному, коли і як шахраювали”.
Але одного разу змінилися їхні уподобання. До них зайшов погрітися студент, що йшов по картоплю. Він грав з ними, а потім сказав, що карти – це не серйозно, а от шахи – це гра маршалів. Навчив їх грати, а пізніше вони самі підучилися. Це гра маршалів, хлопець сказав, що “маршали бриються щодня”.
Така незначна деталь зачепила героїв, тому вони справді почали голитися і вдягали чистенький одяг, щоб бути хоч трохи схожими на маршалів.
Але і шахи також викликали сутички між героями. Тому що поки один вийшов подивитися як там надворі, то інший сховав одну фігуру.
“Незабаром Сергуня повернувся, веселий, червоний, розджохканий і гонитвою за лисом, і дужим вітром в обличчя, і перемогою над Помазаном: ще хід-два – і хана йому!
– Ну, здаєшся? – спитав поблажливо й ледь насмішкувато, оглянув свої фігури раз, удруге, втретє… і раптом занімів, наливаючись пекельною люттю: – Де мій лівий офіцер? Чорний офіцер де? Що по чорному ходе?
Олекса – теж насмішкувато – вже й не хрипко, а шепотом прошелестів:
– Ти що, очмманів, за лисицею бігавши? Я ж його ще за четвертим ходом убив. Ти ж під коня його підставив.
Під “Ги”. Забув?”
Такі комічні ситуації обіграються у творі. Але для чого автор їх вводить? Для того, щоб передати характери головних персонажів, розкрити психологію людини.
Розв’язку ми бачимо вже коли голова колгоспу Юхимович (“родом із сусіднього села, освічений (агроном), щупленький і тендітний чоловічок, схожий на дівчину в окулярниках”) виступає на зборах і порушує питання про сторожів, як з ними бути, бо вони поб’ють один одного.
Були різні пропозиції: забрати у них шахи, вимкнути світло, послати їх на рядові роботи. Як бачимо всі пропозиції були досить прямими, або навіть різкими. У словах інших чоловіків звучить прихована заздрість, неповага.
А голова колгоспу вирішив, що нехай все залишиться так як є. Грали собі сторожі, то нехай грають, бо краще за них ніхто не зможе стерегти колгоспне майно.
Григорові Тютюннику вдалося майстерно передати характери двох чоловіків. Вони пенсіонери, інваліди, у них штучний зір. Війна позначилася на їхньому житті, тому їх варто поважати, що б вони не чинили в теперішньому.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)