I. Кобзарі – хранителі героїчного козацького минулого. (Вже й Січі біля дніпровських порогів не стало. Відійшла у минуле ця героїчна сторінка нашої історії. Та пішли Україною зрячі і незрячі кобзарі, щоб розповісти людям про славну козаччину:
На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає.)
II. Славні сини України. (Сидить кобзар і співає про Наливайка, Кравчину, Павлюгу… Відходять їхні імена у небуття. Плаче гіркими сльозами і серце Тараса Трясила:
“Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!”)
1. Ставлення Т. Шевченка до запорозького
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!
У розпачі Т. Шевченко запитує, де поділося славне козацтво, де його слава, де пам’ять про полеглих за волю і Україну?)
2. Тарас Шевченко нагадав про козацькі звитяги. (Козацький отаман Тарас Трясило вирішив, що досить журитися. Він зібрав козацьке військо і повів його битися з поляками. Спочатку
“Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од лиману до Трубайла
Трупом поле крилось”.
На честь перемоги поляки влаштували бенкет. Козаки запропонували отаманові дочекатися ночі.
А ніч-мати дасть пораду, –
Козак ляха знайде.
Тієї ж ночі козаки побили ляхів і довели ворогам, що слава козацька ніколи не згине.)
III. “Тії слави козацької повік не забудем”. (Понад п’ять століть минуло відтоді, як зародилася козацька Січ. Народ не забув героїчну сторінку своєї історії. Січ можна зруйнувати, але не можна знищити пам’ять про козаччину в серцях українців. Вона живе у піснях, думах кобзарських, в історичних дослідженнях, у творах письменників, у безсмертній поезії Т. Шевченка.)
(2 votes, average: 4.00 out of 5)