Графічна структура вірша ще майже не вивчена. Якщо ці види графічної виразності в певнім відношенні представляють лише графічні адеквати неграфічних структурних рівнів, то в ряді випадків графіка в поезії становить самостійний структурний рівень, що не може бути переданий нічим, крім її самої. Таке, наприклад, у поемі Маяковського “150 000 000&;#8243; відтворення не тільки тексту, але й зовнішнього вигляду афіші на початку тексту. Таку ж роль грає включення в ліричну поему “Про це” технічних прийомів газетно-репортажної верстки в розташуванні
Характер газетного стилю в розташуванні смуг грає тут не меншу роль, чим відверто альбомне й тому іронічне цитування графічного евфемізму:
Ім’я
Цієї
Темі:
….! 3
Майже не вивчені ті форми нового синтезу тексту й графіки, які створювалися в плакатах Маяковського – Родченко, фотомонтажах С. Третьякова і які істотно вплинули на використання словесного тексту в монтажній системі С. ейзенштейна.
Подібні проблеми виникають при вивченні сполучення віршованого тексту й малюнка, наприклад, у поезії для дітей
У поезії XIX в. міцно завоювала собі місце неточна рима. Саме під
У цій обстановці зложилася “слуховая школа” вфилологии.
Поезія символізму, що бачила у віршах “музику насамперед”, закріпила її торжество4. Думка про те, що поезія – це звучний текст, що вірші розраховані на слуховое сприйняття, стала загальної. Істина ця здається настільки очевидної, що перевірка її представляється многим зовсім зайвої
Ми вже переконалися, що звукова Природа вірша має не фонетичний, а фонологічний характер, тобто зв’язаний зі смислоразличением. А якщо це так, то навряд чи графіка – один з різновидів організації язикового тексту – може бути байдужна для його структури. Звичайно, значення графічної організації тексту менш істотно, чим фонологічної, у силу підпорядкованої ролі графічної форми мови.
Але чи можна її не враховувати взагалі? Тим часом спроби простежити буквену організацію тексту часто зустрічають опір з боку фахівців, що вважають, що тільки фонематична структура відбиває реальність вірша
Так, з погляду фонології російської мови “ю” не існує – це йотований голосний “в”, і при підрахунку голосних у тім або іншому рядку “ю” варто приплюсовувати до “в”. Однак поетична свідомість, наприклад, Лермонтова формувалося під впливом не тільки вимови, але й (як у всякої людини книжкової культури) графіки. Коли Лермонтов писав:
Я без розуму від потрійних співзвуч
И вологих рим – як наприклад на ю…5 –
“ю” для нього мало виразне власне значення, хоча це – тільки графема. Злитися з “в” у його свідомості “ю” не могло, незважаючи на чисто графічний характер розходження між ними. Більше того, мабуть, що між “е” і? у російській літературній мові кінця XIX – початку XX в. різниця була лише графічна. Однак можна було б показати, що уніфікація цих знаків у ряді випадків міняє вигляд організації тексту.
Нерозрізнення “е” і? було знаком неписьменної свідомості, і в язиковому мисленні культурної людини вони не зрівнювалися. Показова наполегливість, з якої Блок вимагав, щоб його зібрання творів, почате видаватися до реформи орфографії 1918 р., було додруковано по старій системі. Переклад тексту на нову графіку для нього міняв текст значимим, але не передбаченим поетом образом
Все це необхідно нагадати, оскільки саме в графіку, під впливом переконання, що текст – це звучання, допускається найбільша редакторська сваволя. Тим часом модернізація графіки – явище не настільки вуж необразливе й безболісне для авторського тексту, як це прийнято думати
Особливо варто зупинитися на випадках незвичайних авторських написань. Відомо, що В’яземський відстоював своє право на орфографічні помилки як на вираження своєї особистості в тексті. Блок наполягав на написанні “жолтий”, відрізняючи його від “жовтий”. Приклади ці можна було б помножити
У всіх випадках, коли ми вловлюємо в графіку навмисну організацію, можна говорити про поетичне значення графіки, оскільки все організоване в поезії робиться значимим. Але графіка вже організована в загальній системі мови. Чи значима ця організація?
Можна припустити, що у всіх випадках, коли графічна система збігається з фонологічної й вони з’являються у свідомості носія мови як єдина система, графіка (*81) рідше стає носителькою поетичних значень. Але там, де автоматизм їхнього зв’язку руйнується й оголюється конфлікт між цими системами, виникає потенційна можливість насичення графіки поетичним змістом
Оскільки усне життя художнього тексту регулюється виконавством (декламацією), письмовий текст повинен мати відповідні знаки організації. Цю роль виконує графіка
Текст публікуємо по книзі Лотман Ю. М. Про поетів і поезію: Аналіз поет. Тексту Мистецтво-Спб, 1996.-846c.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)