Його життя пройшло “у вічному вигнанні”: Німеччина, Польща, Канада. Та де б не був, думки були на Україні. Його увагу привертала Східна Україна (У.
Самчук – виходець з багатої волинської родини), Україна, як він говорив, Скрипника та Хвильового. “Мене,- згадує письменник,- тягнуло туди багато магнітів, а головне – моє нестерпне, безупинне бажання писати”.
Улас Самчук вподовж всього життя був активним учасником літературно-мистецького життя. Почав писати з 17 літ (“Я писав днями й ночами, я занедбав навчання, за мене почали
Григорій Косинка, один з кращих новелістів української новітньої літератури, аналізуючи творчість Уласа Самчука, говорив про те, що в основу своїх полотен письменник клав той матеріал, який щоденно друкувався в літературній пресі. Крім того, уява митця створювала живий, правдивий образ тих бурхливих, активно романтичних років.
Це був палкий патріот України. Уболівав за її долю, хотів, щоб
Був свідком того, як кращих людей неславили, ганьбили, карали, виганяли, а життя було віддане в руки ледарів, бідних духом, хворих і немічних.
Письменник, на той час уже автор багатьох оповідань і повістей, відчував особисту причетність до долі України, йому боліли глибокі народні рани.
Улас Самчук сповідував ідеал сильної української особистості. За світобаченням реаліст, він схилявся до романтизму, а тому його герої сильні, незламні, вони протистоять злу і можуть знайти вихід з будь-якого становища. Творча спадщина його велика, та сучасний читач, на жаль, може познайомитися тільки з окремими творами, зокрема з епопеєю “Волинь” та повістю “Мати”.
“Волинь” стане найвизначнішим здобутком письменника. Це трилогія, до якої ввійшли “Куди тече річка” (1928-1933 pp.), “Війна й революція” (1929-1938 pp.) “Батько і син” (1935-1937 рр).
Повість “Марія” автор закінчив у 1933 році. Це перший в українській літературі великий прозовий твір про голодомор. Книга стала монументом і пам’яті тим, котрих налигачем голодомору примушували йти до колгоспів, до соціалізму.
Вона також була першим художнім документом, що в мистецьких образах зафіксувала небачений злочин сталінізму проти українського народу.
За жанром – це повість-хроніка про жінку з іменем Божої матері. У творі розповідається про її життя від народження до останнього подиху. Вся історія її життя розділена на три періоди: “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії”, “Книга про хліб”.
Кожен з цих розділів, безумовно, є певним етапом у житті українського селянства.
У першій книзі письменник розповідає про сирітське життя Марії, її наймитування, кохання до Корнія і заміжнє життя з Гнатом. Власне, йдеться мова про народження жінки, особистості, людини зі своїм світосприйняттям. Марія пориває всі стосунки і з нелюбом Гнатом і починає життя спочатку з коханим Корнієм.
У “Книзі днів Марії” перед нами уже інша людина, яка знайшла себе. Нове життя починалося в складних умовах, бо Корній був бідняком. Поступово своєю працею Марія та Корній збільшили своє господарство, розширили поле, поставили хату. З цим міцніла й родина.
Цей етап у житті героїв завершується революцією 1917 року. Йшов і перемагав жорстокий рух руїни і йому не було спину, бо ніхто не міг збагнути, що близиться їх занепад.
Третя книга – це початок кінця: тотальне винищення українського селянства в 30-ті роки, витравлення з нього власника, господаря, годувальника. Насильно всіх заганяли в комуни. На колись родючих землях виросли бур’яни, під дощами гнило збіжжя. До родини прийшло лихо. Старший син Максим, який вчив батька й матір соціалізму й комунізму, виганяє їх з хати.
Молодшого сина Лавріна репресовано. Втрачалася віра в можливість людяного життя. Кульмінація твору – страшні картини голодомору в колись багатому куркульському селі.
Рід Марії розпався. У гніві Корній убиває Максима. Вмирає від голоду онука Христинка, вішається донька Надія.
Корній йде геть з голодної хати у невідомість, щоб не потрапити до рук влади, щоб вмерти. Самотня Марія, яка не може підвестися з ліжка, прощається з Гнатом. її тривала агонія – страшний злочин проти людяності. Вона вмирає без страху і відчаю, дивлячись у темряву вічної ночі.
Останні хвилини її життя – це останні рядки повісті.
У повісті кілька мотивів: мотив праці, мотив любові, мотив страждання. Наскрізний мотив – це образ Божої Марії. У давньоєврейській мові ім’я Марія означає “піднесення”.
Самчук цим іменем підкреслює типовість образу, водночас цей образ є уособленням материнства, основи життя на землі, уособленням самої України.
Божа Мати – заповітний острівець у духовному житті людини. Вона ввійде в душу Марії, стане невід’ємною частиною її єства, буде там, куди не заглядає жодне людське око.
Смерть Марії сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок голодомору й колективізації, а тому й звучить як попередження про можливість знищення України, символічним втіленням якої є сама Марія.
Та все ж не загибель пророкує У. Самчук. Він своїм твором прагне викликати протест у людській душі такому розвитку подій, бажання змінити долю працездатного народу, кинутого в безодню жорстокої голодної смерті на родючій благословенній землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)