Познайомившись із творчістю А. І. Куприна, я відзначила для себе основну тему його добутків – це оспівування чистої, непорочної, великодушної любові. Я перевернула останню сторінку повести “Олеся” – моєї улюбленої повісті А. І. Куприна.
“Олеся” глибоко торкнулася мене, я вважаю цю повість гімном найбільшої, чистої любові, що, на мій погляд, повинна бути в житті кожної людини. Я говорю про любов Олеси до Івана Тимофійовичу. Ці люди такі різні: Олеся – “цільна, самобутня, вільна натура, її розум, одночасно ясним і обкутаний
Вони належать до різних соціальних шарів: Іван Тимофійович – освічена людина, письменник, що приїхав у Полісся “спостерігати вдачі”, а Олеся – “ведьмака”, неосвічена дівчина, що виросла влесу.
Але, незважаючи на ці розходження, вони полюбили один одного. Однак їхня любов була різною: Івана Тимофійовича залучили краса, ніжність, жіночність, наївність Олеси, а вона, навпроти, усвідомлювала всі його недоліки й знала,
На будь-яку жертву. Адже заради Івана Тимофійовича вона пішла в церкву, хоча знала, що це закінчиться для неї трагічно,
А от любов Порошина я не вважаю такий же чистої й великодушної. Він знав, що може трапитися нещастя, якщо Олеся піде в церкву, але не зробив нічого, щоб зупинити неї: “Раптом раптово жах передчуття охопив мене. Мені нестримно схотілося побігти слідом за Олесей, наздогнати її й просити, благати, навіть вимагати, якщо потрібно, щоб вона не йшла в церкву. Але я стримав свій несподіваний порив…”. Іван Тимофійович, хоча й любив Олесю, але в той же час боявся цієї любові.
Саме цей острах перешкодив йому женитися на ній: “Одна лише обставина лякала й зупиняла мене:’ я не смів навіть уявляти собі, яка буде Олеся, одягнена в людське плаття, що розмовляє у вітальні із дружинами моїх товаришів по службі, викинута із цієї чарівної рамки старого лісу”.
Трагедія любові Олеси й Івана Тимофійовича – це трагедія людей, які “виламалися” зі свого соціального середовища. Трагична доля самої Олеси, адже вона різко відрізнялася від перебродських селян насамперед своєю чистою, відкритою душею, багатством внутрішнього миру. Саме це породило ненависть до Олесеві черствих, обмежених людей. І, як відомо, люди завжди прагнуть знищити того, кого вони не розуміють, того, хто він їх відрізняється. Тому Олеся змушена розстатися з улюбленим і бігти з рідного лісу
Не можна не сказати також про літературну майстерність А. Куприна. Перед нами пейзажі природи, портрети, їхній внутрішній мир, характери, настрої – все це глибоко вразило мене. Повість “Олеся” – це гімн прекрасному, первозданному почуттю любові й уособлення самого прекрасн і дорогого, що може бути в житті кожного з нас
Познайомившись із творчістю А. І. Куприна, я відзначила для себе основну тему його добутків – оспівування чистої, непорочної, великодушної любові
Я перевернула останню сторінку повести “Олеся”, що глибоко торкнулася мене. Добуток є гімном найбільшої любові, що, на мій погляд, повинна бути в житті кожної людини. Я говорю про любов Олеси до Івана Тимофійовичу
Ці люди дуже різні: Олеся – “цільна, самобутня, вільна натура, її розум, одночасно ясним і обкутаний непохитним посереднім марновірством, детски-безневинний, але й не позбавлений лукавого кокетства гарної жінки”, а Іван Тимофійович – “людин хоча добрий, але тільки слабкий”. Вони належать до різних соціальних шарів: герой – освічена людина, письменник, що приїхав у Полісся “спостерігати вдачі”; героїня – “ведьмака”, неписьменна дівчина, що виросла в лісі. Але, незважаючи на ці розходження, вони полюбили один одного. Івана Тимофійовича залучили краса, ніжність, жіночність, наївність Олеси, а вона, навпроти, усвідомлювала всі його недоліки й розуміла, що їхня любов приречена, однак любила його всією своєю палкою душею так, як тільки здатна любити жінка. Її любов викликає в мене замилування, тому що Олеся заради коханої людини була готова на всі, на будь-яку жертву.
Адже заради Івана Тимофійовича вона пішла в церкву, хоча знала, що це закінчиться для неї трагічно.
А от любов Порошина я не вважаю такий же чистої й великодушної. Він знав, що може трапитися нещастя, якщо Олеся піде в церкву, але не зробив нічого, щоб зупинити неї: “Раптом раптово жах передчуття охопив мене. Мені нестримно схотілося побігти слідом за Олесей, наздогнати її й просити, благати, навіть вимагати, якщо потрібно, щоб вона не йшла в церкву.
Але я стримав свій несподіваний порив…”. Іван Тимофійович, люблячи Олесю, у той же час боявся своєї любові. Саме цей острах перешкодив йому женитися на ній: “Одна лише обставина лякала й зупиняла мене: я не смів навіть уявляти собі, яка буде Олеся, одягнена в людське плаття, що розмовляє у вітальні із дружинами моїх товаришів по службі, викинута із цієї чарівної рамки старого лісу”.
Трагедія любові Олеси й Івана Тимофійовича – це трагедія людей, які “виламалися” зі свого соціального середовища. Трагична доля самої Олеси, адже вона різко відрізнялася від перебродських селян насамперед чистою, відкритою душею, багатством внутрішнього миру. Саме це породило ненависть до Олесеві черствих, обмежених людей. І, як відомо, люди завжди прагнуть знищити того, кого вони не розуміють, того, хто від них відрізняється. От і Олеся змушена розстатися з улюбленим і бігти з рідного лісу
Не можна не сказати також про літературну майстерність А. Куприна. Перед нами пейзажі природи, портрети героїв, їхній внутрішній мир, характери, настрої – все це глибоко вразило мене. Повість “Олеся” – своєрідний гімн піднесеному, первозданному почуттю любові й уособлення самого прекрасн і дорогого, що може бути в житті кожного з нас.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)