Проблема героїзму і зрадництва в сучасній літературі виникає насамперед у зв’язку з військовою тематикою. На жаль, особливо в перші роки після закінчення Великої Вітчизняної війни в літературі намічаються певні схеми в зображенні подвигу народу. У творах видно було чітке розділення на “своїх” і “чужих”, схема дій людей визначалася наказами командирів.
Лише пізніше, в 60-і роки, створюється ряд чудових творів, в яких письменники піднімають питання самовизначення героя, описують ситуацію вибору. Саме вибір власної долі, вибір
Биков далекий від спрощення і схематичності, а тому в центрі оповідання у нього виявляються ситуації “на крайньому межі сил”, в яких найбільш повно розкривається характер людини в нелюдських умовах. Час у повістях В. Бикова стисло до межі, тим самим письменникові вдається досягти максимального психологічного напруження. Мотиви поведінки людини, моральні витоки подвигу і зради – ось що цікавить письменника.
Треба відзначити, що в сучасній критиці періодично виникають суперечки про
Для мене Сотников – герой, – пише автор. – Так, він не розгромив ворога, але він залишився людиною в самій нелюдської ситуації. Як подвиг виглядає його стійкість і в очах тих кількох десятків людей, які з’явилися свідками його останніх хвилин… “Те, як сприймають вчинок героя люди, багато в чому визначає і авторське ставлення до нього.
Подвигом письменник вважає і вчинок лейтенанта Івановського (“Дожити до світанку”). Боротися до кінця – ось що необхідно героєві. Автор осмислює подвиг цієї людини з філософських позицій, заздалегідь даючи відповідь тим, хто схильний був бачити у вчинках його персонажів ознаки нерозсудливості: “… хто знає, не залежить чи велика доля всіх людей від того, як помре на цій дорозі двадцятидворічний командир взводу лейтенант Іванівський “.
Героїзм не синонім жертовності. Стійкість Сотникова не можна пояснити і фанатизмом. Биков не випадково прагне створити образ негероїчну. Вчинок героя повісті пояснюється його духовної стійкістю, яка не дозволяє йому вчинити інакше. Разом з Сотниковим йдуть на смерть Демчіха, староста Петро, дівчинка Бася.
Кожен із них міг би врятувати своє життя, але усвідомлення свого обов’язку перед Батьківщиною вище егоїзму. А тому всі вони, на думку автора, здійснюють подвиг.
Використовуючи прийом антитези, Биков ставить в одну ситуацію з героями зрадників. У повісті “Сотников” це Рибак, який рятує своє життя, але, по суті, саме після цього помирає для людей. В “Піти і не повернутися” поруч з Зосею виявляється Антон Голубине, історія життя якого дозволяє автору відповісти на питання, як і чому людина стає зрадником. Ще до війни Голубіна навчився виправдовувати будь-які свої вчинки: “стурбований спільною справою знайдуться десятки інших, а ось піклуватися про нього особисто не стане ніхто, крім нього самого”. І в партизанський загін ця людина потрапляє випадково. Биков показує читачам, як поступово котиться у прірву герой, спочатку позбавлений чіткого уявлення про етичні принципи.
Почавши з дезертирства, Голубіна приходить до зрадництва. Більше того, він навіть намагається здати Зосю і інших партизанів карателям, щоб легше “впровадитися в нову, на німецький лад, життя”.
Інакше надходить Зося Норейко. Юна героїня повісті вірить у засвоєні нею в дитинстві ідеали добра і справедливості, “які по-хамськи і враз розтоптали фашисти”, і вважає війну своїм особистим випробуванням. Вона не може жити на
Одній землі з тими, кого вважає звірами, а тому у відповідь на слова Голубіна, що у них немає вибору, крім як піти від партизанів на службу до німців, Зося відповідає: “Вибір є: або ми, або вони”. Антон зумів стати їй близькою людиною, але їх моральні основи різні. Зося не може стати зрадником, як би сильно вона ні любила життя.
Відступництво для неї страшнішого смерті. Але відносно Голубіна поведінку Зоєю неоднозначно. Зрозумівши, що він став ворогом, дівчина кидається на нього з сокирою, але захищає Антона, коли партизани хочуть його розстріляти.
Справа, напевно, в тому, що вона ще довго не може повірити, що “бувають свої гірше ворогів”.
Хочу відзначити, що Биков взагалі далекий від схематичного зображення вчинків зрадників. Не випадково повість “Сотников” не закінчується зі смертю головного героя. Письменникові важливо показати шлях моральних мук, який очікує людини, по суті, загиблого вже тоді, коли дозволив собі зрада.
Саме йому, живому, належить все життя розплачуватися за свій вчинок, а це, може бути, страшніше смерті – ось до якого висновку приводить Биков читачів.
Звичайно, не один Биков піднімає в своїй творчості проблему героїзму і зради. Досить згадати, наприклад, роман О. Фадєєва “Молода гвардія” або повість В. Распутіна “Живи і пам’ятай”. Більше того, ця проблема виникає завжди, якщо мова йде про необхідність зберегти вірність своїм моральним принципам у ситуації, коли простіше від них відректися.
А тому вона вічна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)