Так уже трапилося, що в більшості літературних творів головними героями стають чоловіки. Але наше життя – це переплетення людських доль. І звичайно, у літературі зовсім неможливо обійтися лише “сильними миру цього”. Як і в будь-якого автора, жіночі образи в Солженицина мають свої характерні риси. Але, як відомо, однакових людей не буває, тому кожна жінка в його книгах – окрема доля
У такому об’ємному добутку, як “У колі першому”, написаному в основному про чоловічі долі, жінки відіграють роль вірних подруг, вільних, на відміну
Часто вони самотні, їх не розуміють навіть найближчі люди. Вони рідко знаходять собі співрозмовників, які змогли б перейнятися до них співучастю, вислухати й зрозуміти. Клару вважає дивної навіть її батько
И раптом трапляється чудо. Вона знаходить родинну душу в Інокентію Володине, надзвичайно розумному, що багато знали й бачив, глибокій людині,
Оповідання ” Матренин двір ” написаний цілком про жінку. Незважаючи на безліч не пов’язаних з нею подій, Матрена є головною діючою особою. Навколо її розвивається сюжет оповідання. І ця жінка похилого віку має багато загального з молодими дівчинами з роману “У колі першому”.
У її зовнішності є, та й було в молодості, щось безглузде, дивне. Чужа серед своїх, вона жила у своєму власному світі. Засуджувана, незрозуміла, не така, як усе. “Справді! – адже порося-те в кожній хаті! А в неї не було!..”
У Матрени непроста трагічна доля. І тем сильніше стає її образ, чим більше розкриваються тяготи її життя: нещасна молодість, неспокійна старість. У неї немає тяги до філософських міркувань. Але зате скільки доброти й життєлюбства! Наприкінці добутку автор говорить про свою героїню слова, що характеризують її призначення: “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує Село. Ні місто.
Ні вся земля наша”.
Є в Солженицина жіночі образи, як би протипоставлені вірним дружинам ув’язнених, дівчинам із глибокою душею й праведній трудівниці. Так, зовсім несхожі на свою сестру Дабнара й Динера, красуні, що жили в спокійному благополуччі загального благоговіння, не викликають симпатії автора: за їхньою зовнішньою оболонкою, загалом, нічого не коштує. У всякому разі, їм далеко до “дивної” Клари з її натхненністю, багатством думок.
Вони легковажні й приземленни, хоча й прекрасні зовні.
Такого роду жіночі образи прослизають у добутках, підкреслюючи принадність високо духовних героїнь і свою внутрішню непривабливість. Їх часом більше, як, наприклад, сусідок і родичок Матрени, лицемірних і розважливих. Але кількістю підкреслена не їхня правота, а скоріше навпаки: всі вони непомітні тіні або просто кричуща юрба
Сам автор, пройшовши складний життєвий шлях, побачивши багато різних людей, створив образ жінки, що підтримає й зрозуміє, сприйме тебе таким, який ти є. Солженицин згадує “праведника” в оповіданні “Матренин двір”, і не випадково. Це ставиться до всіх позитивних героїнь. Адже всі вони вміли упокоритися й у той же час залишатися борцями – борцями за життя, за доброту й духовність, не забуваючи про людяність і моральність
Погляд А. И. Солженицина па село 50- 60-х років відрізняється суворою й жорстокою правдою. Деталі, помічені автором, красномовніше довгих міркувань. “Що на сніданок, вона не повідомляла, так це й догадатися було легко: картовь необлуплена, або суп картонний (так вимовляли все в селі), або каша ячна (іншої крупи в той рік не можна було купити в Торфопродукте, та і ячну-те з бою – як найдешевшої, нею відгодовували свиней і мішками брали)”. Тому редактор журналу “Новий мир” А. Т. Твардовский наполіг замінити час дії оповідання з 1956 на 1953 рік
Це був редакторський хід у надії пробити до публікації новий добуток Солженицина: події в оповіданні переносилися в часи дохрущевской відлиги. Уже занадто тяжке враження залишає зображена картина. “Облетіли листи, падав сніг – і потім танув. Знову орали, знову сіяли, знову жали. І знову облітали листи, і знову падав сніг. І одна революція. І інша революція. І все світло перевернулося”.
В основі оповідання звичайно лежить випадок, що розкриває характер головного героя. По цьому принципі будує своє оповідання й Солженицин. Доля закинула героя-оповідача на станцію з дивним для російських місць назвою – Торфопродукт.
Тут “стояли колись і перестояли революцію дрімучі, неперехожі лісу”. Але потім їх вирубали, звели під корінь
У селі вже не пекли хліба, не торгували нічим їстівним – тол став убогий і бідний. Колгоспники “до самих білих мух усе в колгосп, усе в колгосп”, а сіно для своїх корів доводилося набирати вже з-під снігу. Характер головної героїні оповідання, Матрени, автор розкриває через трагічну подію – її загибель. Тільки одна портретна деталь постійно підкреслюється автором – “промениста”, “добра”, “перепрошуюча” посмішка Матрени.
Навколишній світ Матрени в її темнуватій хаті з великою російською піччю – це як би продовження її самої, часточка її життя. Усе тут обмежено й природно: і шарудливі за перегородкою таргани, шерех яких нагадував “далекий шум океану”, і колченогая кішка, і миші, які в трагічну ніч загибелі Матрени так металися за шпалерами, начебто сама Матрена “невидимо металася й прощалася отут з хатою своєї”. Улюблені фікуси “заполонили самітність господарки безмовної, але живою юрбою”.
Ті самі фікуси, що рятувала один раз Матрена при пожежі, не думаючи про вбоге нажите добро. “Переляканою юрбою” завмерли фікуси в ту страшну ніч, а потім назавжди були винесені з хати…
Історію життя Матрени автор-оповідач розвертає не відразу, а поступово. Багато горя й несправедливості довелося їй сьорбнути на своєму столітті: розбита любов, смерть шістьох дітей, втрата чоловіка на війні, пекельна праця в селі, важка неміч-хвороба. У долі Матрени сконцентрована трагедія сільської російської жінки – найбільш виразна, волаюча.
Але вона не озлилася на цей мир, зберегла добрий настрій, почуття радості й жалості до інших. Жила Матрена вбого, бідно, самотньо – “загублена баба”, виснажена працею й хворобою. Рідні майже не з’являлися в неї в будинку, побоюючись, очевидно, що Матрена буде просити в них допомоги.
Нещадно все користувалися Матрениной добротою й простодушністю – дружно засуджували за це.
Смерть героїні – це початок розпаду, загибелі моральних підвалин села, які кріпила своїм життям Матрена. Вона єдина жила у своєму світі: улаштовувала своє життя працею, чесністю, добротою й терпінням, зберігши свою душу й внутрішню волю. Але Матрена вмирає й “гине” все село: “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село.
Ні місто. Ні вся земля наша”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)