У центрі “Тараса Бульби” – героїчний образ народу, що бореться за свою волю й незалежність. Ніколи ще в російській літературі так яскраво й глибоко не зображувалися розмах і роздолля народного життя. Кожний з героїв повести, як би він не був індивідуальний і своєрідний, почуває себе складовою частиною народного життя. У безмежної слиянности особистих інтересів людини з інтересами загальнонародними – поетичний пафос цього добутку
Справжнього епічного розмаху досягає зображення Гоголем Запорізької Січі – цього гнізда, “звідки
З незвичайним співчуттям і симпатією малює Гоголь картину суспільного устрою Січі, з характерної для неї атмосферою демократії й свавілля, суворої дисципліни й анархії, з її “немногосложною управою” і системою, у якій “юнацтво виховувалося й утворювалося… досвідом”. Весь побутовий і моральний уклад Січі сприяв вихованню в людях високих моральних якостей. Відносини між кошовим і козаками
Влада кошового аж ніяк не спричиняє необхідності сліпої покори йому. Кожний із запорожців міг бути вибраним у кошові отамани, і кожний отаман у будь-який момент міг бути зміщений
Запорізька Січ у зображенні Гоголя – це царство волі й рівності, це вільна республіка, у якій живуть люди широкого размета душі, абсолютно вільні й рівні. Сікти з’являється в зображенні Гоголя виразником високої демократичної моралі, здорових норм суспільних відносин, позбавлених користі і який би те не було “дробу” дріб’язкових життєвих розрахунків
Звичайно, у цій патріархальній демократії є свої слабості. Гоголь не міг не бачити властивим козакам відсталість, відносно невисокий рівень їхньої культури, влада рутини, що проникала в різні сфери їхнього побуту й громадського життя. Все це свідчило про відому обмеженість “дивної республіки” і закладених у ній серйозних протиріч, що історично прискорили її загибель.
Будучи вірним правді життя, Гоголь нічого цього не приховує. Він далекий від ідеалізації Січі. Прославляючи безсмертні подвиги запорожців, письменник разом з тим не прикрашає їх, не приховує того, що молодецтво в них сполучалася з безтурботністю й розгулом, ратні подвиги – з жорстокістю.
Таке був час, такі були вдачі. “Сторчма став би нині волось від тих страшних законів лютості напівдикого століття, які пронесли скрізь запорожців”,- пише Гоголь. Але пафос його зображення – все-таки в іншому. Запорізьке козацтво для Гоголя – це приклад справедливого й здорового суспільного устрою, заснованого на принципах людяності й братерства. Своєю ідейною спрямованістю повість вступала в різкий контраст із тими нормами суспільної моралі, які насаджувала сучасна письменникові офіційна Росія. Історична проблематика повести здобувала надзвичайно злободенне звучання
Долі героїв повести розкриваються в єдності з народним рухом. Гоголь пише, що всякий, хто з’являвся в Січі, негайно ж забував всі дотоле його що займало й “безтурботно віддавався волі й товариству”. Перед нами проходить галерея цільних і сильних духом людських характерів.
Все дрібного й буденне витиснуто із серця цих людей. Вони перейняті свідомістю величі тої справи, якому служать
Яскравими й виразними штрихами відтворить Гоголь героїв Січі. Остап, що безстрашно піднімається на плаху; Бовдюг, що жагуче призиває до “товариства”; Шило, що переборює неймовірні перешкоди, щоб повернутися в рідну Січ; Кукубенко, що висловлює перед смертю свою заповітну мрію: “Нехай же після нас живуть ще кращі, чим ми”. Цим людям властива одна загальна риса: безмежна відданість Січі й Російській землі. У них бачить Гоголь втілення кращих рис національного російського характеру
Всю повість пронизує думка про нерозривну єдність двох братніх народів – українського й російського. Гоголь називає козацтво “широкою розгульною замашкою російської природи”. У цій “російській природі” відбилася душа росіянина й українця. Відстоюючи свою національну незалежність і волю, козаки перед особою іноземного ворога гордо називають себе росіянами. У свідомості запорожців українець – рідний брат російського, українська земля – неотторжимая частина неосяжної землі Росіянці.
Тарас Бульба недарма говорить про “кращих російських витязів на Україні”. У знаменитому мовленні “про товариство” Тарас знову вертається до цієї думки: “Бували й в інших землях товариші, але таких, як у Російській землі, не було таких товаришів”. “Російську землю” славить і Мосий Шило: “Нехай же стоїть на вічні часи православна Російська земля й буде їй вічна честь!”, і Бовдюг: “Нехай же славиться до кінця століття Російська земля!”, і Балабан, і Степан Гуска, і багато інші “добрих козаків”. Всі вони себе зараховують до воїнства росіянинові й уважають захисниками Російської землі. ки коли наприкінці повести Тарас Бульба, гинучи на багатті, вимовляє слова, повні любові до Російської землі й презирства до її ворогів,- після цих слів треба виразний висновок від імені автора: “Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)