Основну ідею роману “Розгром” О. Фадєєв визначив так: “У громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу… Все нездатне боротися відсівається… Відбувається переробка людей”. Наскільки б суперечливою не була оцінка подій громадянської війни з позицій сьогоднішнього дня, безсумнівною заслугою Фадєєва є те, що він показав громадянську війну зсередини.
Автор висуває на перший план не воєнні дії, а людину. Фадєєв не випадково вибирає для опису в романі час, коли загін вже розгромлений.
Він хоче показати не тільки
Всі вони зв’язані однаковими умовами життя, і це допомагає читачеві судити про характери цих героїв. Іван Морозов, або Морозка, як його називають, не шукав у житті нових шляхів. Це природний у своїх учинках, балакучий і розбитний хлопець двадцяти семи років, шахтар у другому поколінні. По життю він ішов старими, давно вивіреними тропами.
Порятунок Мечика став як би поштовхом до перероблення Морозка.
Ми
Так йому і нікуди йти. На “суді” він щиро говорить: “Так хіба б я… зробив таке… коли б подумав… так хіба ж я, братики! Так я кров віддам по жилці за кожного, а то що б ганьба або як!”.
Морозка потерпів крах в особистих відносинах. Адже ближче Варі у нього нікого ні, а з особистими проблемами йому доводиться справлятися самому. Він самотній і шукає порятунку у загоні. Він по-справжньому відданий своїм товаришам по загону. Морозка поважає Левінсона, Бакланова, Дубова, намагається навіть наслідувати ім.
Вони ж бачили в ньому не тільки гарного бійця, але і чуйну людину, завжди підтримували його. Морозку можна довіряти – адже саме його відправляють в останню розвідку. І цей герой ціною свого життя попереджає людей про небезпеці. Навіть в останні хвилини життя він думає не про себе, а про інших.
За відданість справі і відвагу, за доброту – адже Морозка не мстив Мечику за загублену дружину – автор любить свого героя і передає цю любов читачеві. Як і Морозку, командира загону Левінсона Фадєєв показує живою людиною із властивими йому коливаннями, почуттями. Автор не ідеалізує цього героя. Зовні він непримітний, схожий на гнома своїм маленьким ростом і рудою борідкою.
Він завжди насторожі: боявся, що його загін буде захоплений зненацька, і починав готуватися до опору, але так, щоб про це ніхто не знав. Він пильний і проникливий. Всі партизани вважали його “правильним”.
Але сам Левінсон бачив свої слабкості, як і слабкості інших людей. Коли загін попадає в скрутний стан, Левінсон намагається бути прикладом для інших. Коли ж це не спрацьовує, він починає використовувати силу влади, примуса (згадаємо, як він під дулом пістолета заганяє бійця в ріку). Бути часом жорстоким його змушує почуття боргу, що для Левінсона вище всього. Він збирає в собі всі сили, і загін під його керівництвом проривається вперед.
Але після прориву у Левінсона вже немає більше сил. Коли фізична втома майже перемагає, цей юний наївний “хлопчик” зміг повести загін уперед. Левінсон слабшав, але це говорить про те, що на перший план у його поведінці виходить не командир, а людина, Фадєєв бачить недоліки свого героя та вважає, що йому не вистачає життєвої сили, сміливості, волі.
У Левінсона нас залучає те, що всі його думки і вчинки виражають інтереси загону, людей. Його особисті переживання відходять на другий план. Образам Морозки, Метелиці та інших членів загону протипоставлений образ Мечика.
Це юнак дев’ятнадцяти років, що добровільно прийшов у загін, щоб потішити своє самолюбство, марнославство. Тому він рветься в саме гаряче місце, щоб якнайшвидше виявити себе. Цій людині не вдається зблизитися з іншими членами загону, тому що найбільше він любить себе. Він завжди думав тільки про себе, тому був сторонньою людиною в загоні.
У Мечика з’являється думка про дезертирство, хоча адже він сам прийшов у загін. Саме це і говорить про щирі наміри Мечика. Він не служив справі, а просто хотів покрасуватися своєю доблестю. Тому ми можемо сказати, що загін – це єдине ціле, а Мечик стоїть окремо від інших. І коли він зрештою дезертирує, читач не дивується цьому.
А про що Мечик думає, коли дезертирує? “…Як міг я це зробити, – я, такий гарний і чесний і нікому не бажав зла…”.
І адже саме Мечик – причина смерті Морозки. Мені здається, найкраще характеризують цього героя добутку слова Левінсона, що назвав Мечика “нікчемним пустоцвітом”, слабким, ледачим і безвладним. І хоча колективний герой роману О. Фадєєва “Розгром” – це військовий загін, що діє на Далекому Сході, він не з’являється перед нами як щось єдине. Занадто різні люди входять у нього.
Кожна людина – особистість, у якій свій соціальних Корінь, мрії і настрої. Це підтверджують настільки, що розрізняються між собою образи, Морозки, Левінсона і Мечика.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)