Серед літературних прообразів Рафаеля де Валентена – Фауст Гете або Мельмот Блукач Ч. Метьюрена – герої, що уклали договір з дияволом. На початку життя Р. де В.- жебрак молодий честолюбець, яких багато в “Людській комедії”. Походження в Рафаэлья де Валентен шляхетне; він носить титул маркіза, однак грошей йому це не додає.
Невдале закінчення судового процесу позбавляє Р. де В. стану, і він вирішує жити “у праці й мовчанні”, сподіваючись завоювати славу й гроші власною працею. Він робить ставку на два літературні Твори, які розраховує
Випадкова зустріч із приятелем змушує Рафаеля де Валентен змінити отшельнический спосіб життя
У розпачі Рафаель де Валентен хоче покінчити із собою. Перед смертю він випадково заходить у крамницю антиквара, і самогубство відкладається: антиквар дарує Р. де В. магічний шматок шагреневої шкіри. Завдяки шкірі виконуються всі бажання, але від кожного бажання шкіра съеживается, а життя її власника коротшає.
Бальзака завжди хвилювала проблема економії життєвих сил; сам він їх витрачав без ліку, але завжди з незмінним замилуванням нагадував, наприклад, філософа Фонтенеля, що прожив сто років тому, що “заощаджував свій життєвий флюїд”. Шагренева шкіра і є матеріалізація цих подань про те, що життя можна розтратити в короткий строк, а можна споживати її ощадливо.
Спочатку Рафаель де Валентен не вірить у могутність талісмана, але дуже незабаром переконується, що антиквар не збрехав: бажання виконуються, він стає власником незліченних багатств – але шкіра зменшується. Тим часом Р. де В. уже не хоче вмирати; він коштує перед вибором: жити собі на втіху, але тим самим приректи себе на швидку смерть, або “оскопити своя уява” і по добрій волі виключити себе з життя. Почуття самозбереження виявляється сильніше, і Р. де В. відмовляється від бажань.
Посередником між собою й миром він обирає старого слугу Ионафана, що повинен угадувати його потреби ще перш, ніж вони будуть висловлені. На час Р. де В. розстається із цим “автоматичним” станом: він зустрічає в театрі Полину Придатний, котра полюбила його ще в ту пору, коли він вів життя бедного пустельника
Тоді Рафаель де Валентен не міг закохатися в Полину, тому що для нього “любов невіддільна від розкоші”, тепер же батько дівчини розбагатів, і вона стала варта уваги Р. де В. Більш того, щоб скорити Полину, Р. де В. немає потреби вдаватися до допомоги талісмана, тому що Полина обожнює його без усякого чарівництва. Р. де В. щасливий з Поліною, однак живаючи життя плодить дрібні бажання, шкіра зменшується в розмірах, і власник її почуває себе усе гірше й гірше. Він звертається до вчених у надії розтягти магічну шкіру, але ні зоолог, ні хімік, ні фізик не здатні впоратися із шагренню. Р. де В. просить медиків вилікувати його, але вони розписуються у власній безпорадності
Тоді нещасний намагається врятувати себе сам: він поселяється в глухий овернской сільцю, щоб “прилучитися до внутрішнього життя природи, перейнятися її пасивною покірністю” і “звільнитися від самого себе”. Майже всі романтичні герої, починаючи з Рене Шатобриана, мріяли зажити на лоні природи, серед “природних людей”, і в такий спосіб позбутися від їхніх страстей, що мучать. Втеча Р. де В.- своєрідна пародія таких романтичних ескапад. Його сільське існування не має в собі рівно нічого поетичного, він веде тваринний спосіб життя, але однаково продовжує марніти й, повернувшись у Париж, умирає в обіймах Полини, не удержавшись від останнього бажання, оказавшегося фатальним
Як і майже всі герої “Філософських етюдів” Бальзака, Рафаель де Валентен мученик думки. Його настирлива ідея – бажання забрати владу над власною долею (недарма він f складав трактат про вола) – втілилася в шматку шкіри, і ця шкіра погубила його, як погубила героя “Пошуків Абсолюту” мрія відшукати єдину субстанцію, загальну всім речовинам, а героя “невідомого шедевра” – мрія намалювати на полотні ідеально гарну жінку. Тим часом Бальзак був упевнений, що “наші ідеї – організовані, цільні істоти, що живуть у світі невидимому й впливають на наші долі”; такими діяльними, судьбоносними й фатальними істотами стають, завдяки магічній шкірі, ідеї (бажання) Р. де В. Не випадково наприкінці життя Р. де В. доходить висновку, що навіть за допомогою талісмана він не здійснив нічого великого: могутня шкіра виконувала лише те, чого він просив, а попросити чогось великого в нього не вистачило щиросердечних сил. Шагренева шкіра оголила лише безмежну себелюбність свого власника
Відразу після виходу “Шагреневої шкіри” у трактуванні образа Рафаель де Валентен виявилися дві тенденції, які збереглися й у наступні роки. Французький літератор Філарет Шаль, автор передмови до “Філософських романів і повістей” Бальзака (1831), побачив у Р. де В. насамперед “втілення цивілізованого егоїзму” сучасного суспільства з його слабовіллям, безвір’ям і суєтністю, “символ жахаючої вбогості”, “денді без гроша в кишені”. По думці Пустуючи, у Р. де В. почуття самозбереження вбиває всі інші почуття й ідеї, і вмирає він “у конвульсіях егоїзму”.
Інша передмова до “Філософських етюдів” (1834), підписане Феліксом Давеном і зобов’язане багатьма думками самому Бальзакові, виділяє в історії Р. де В. його філософський, метафізичний аспект: думка й воля – живі сили, вони мають убивчу енергію, що здатна погубити людини. Р. де В. погубили не стільки соціальні умови життя або негативні властивості характеру, скільки страшна сила думки. Його доля – це “формула життя”. Надалі всі дослідники, що зверталися до образа головного героя “Шагреневої шкіри”, ішли в руслі однієї із цих двох трактувань: соціальної або метафізичної
(2 votes, average: 5.00 out of 5)