У невеликій новелі “Гобсек” (1830) Бальзак створює гротескну потворну фігуру дійсного хазяїна життя, образ величезної узагальнюючої сили – лихвар, що робить гроші з грошей.
Молодим Гобсек пережив багато знегод і смертельних небезпек. Об’їздивши майже весь світ, він переконався, що всюди панує зло та вади. Добре розуміючи свою перевагу в розумі та здібностях над більшістю тих злодюжок та шахраїв, з якими йому довелось зустрітись на своєму бурхливому життєвому шляху, Гобсек зачерствів душею, став переконаним скептиком, потроху дійшов
Він став людиною, що перетворилась на “золотого істукана”.
До часу дії повісті Гобсек – мовчазний, зовсім непримітний старий, який насправді є одним із таємних володарів Парижа. Тепер у холодну кімнату Гобсека стікається золото, приходять люди, яких жене відчай, і він розпоряджається їх благополуччям, честю та навіть життям.
Бальзак підбиває підсумок завершенню еволюції свого героя як особистості: “Він зберігав свою життєву енергію, вгамовуючи в собі всі людські почуття”. Почуття внутрішньої свободи Гобсек досягнув. Це найцінніше в житті.
Але
Проста швачка, донедавна сільська дівчина, Фанні Мальво вразила старого Гобсека. Тільки на мить він зайшов до її помешкання, побачив нехитрий скарб дівчини, і атмосфера щирості й душевної чистоти охопила Сухоглота. Можливо, вперше у своєму житті Гобсек відчув бажання допомогти у чомусь дівчині, проте внутрішній голос зажерливого скнари відразу повстав проти цього бажання.
Допомога Дервілю? Так Тільки теж за проценти, невеликі, але все ж таки не безкоштовно.
Гобсек ненавидів спадкоємців, не виявив і крихти хвилювання, коли дізнався про трагічну смерть єдиної своєї родички, бо, за Гобсеком, золото – це духовна суть усього теперішнього суспільства, а зі своїм надбанням він не хотів ділитись ні з ким.
Дервіль промовляє про Гобсека: “У ньому живуть дві істоти: скнара та філософ, істота підла та піднесена”. Заради грошей він згубив людяність, повагу, згубив свою душу.