Федір Кузькин На прізвисько Живий – продовження черги російських безжурних правдолюбців – від фольклорного Иванушки-дурака до Василя Теркина. Лиха його почалися ще до війни, коли його за відмову від належному голові посади й перекірлива вдача саджали у в’язницю. А зараз, в 1956 році, він інвалід Вітчизняної, уже літній, котрому нелегко живеться в рідному колгоспі: паличок-трудоднів наставили багато, а із урожаю видали тільки мішок гречки на все сімейство, у якому п’ятеро дітей. Щоб вижити, він вирішує піти з колгоспу в надії де-небудь
Федір Кузькин і сам не ликом шитий. Його гостра Мова, глузування, глузування приводять у лють сидячих на шиї народу “керівників”, які за всяку ціну намагаються вижити його із села, не велять продавати його сім’ї хліб, відбирають город, призначають несусвітній податок. Ф. К. спритно викручується із всіх лих, навіть на суді до захвату односільчан (“Він з води сухим вийде! Живий – він і є живий…”) долає своїх супротивників, що закосніли в начальницькому неробстві
Федір Кузькин – один з тих майстровитих, терплячих, що не сумують
Спектакль Театру на Таганку “Живий” у постановці Ю. П. Любимова, з В. С. Золотухиним у головній ролі, що бачила “вся Москва” на незліченних генеральних репетиціях з 1969-го по 1975 р., так і не був допущений до прем’єри, що відбулася тільки в 1989 р. Тоді ж з’явилася екранізація режисера С. И. Ростоцкого.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)