Основним літературним джерелом новели з’явилася одна з легенд книги “Народні сказання” Отмара (псевдонім німецького фольклориста Иоганна Карла Нахтигаля), широко відомої на початку XIX століття в Європі. Герой цієї легенди, тюрингский пастух Питер Клаус зустрічається на таємничій горі Куфхойзер з імператором Священної Римської імперії Фрідріхом Барбароссой і його свитою, не підозрюючи, хто вони. Випивши запропонованого ними напою, пастух поринає в глибокий сон.
Коли ж він прокидається й вертається додому, те виявляє, що проспав
И сам Рип Ван Винкль” нащадок голландських поселенців тієї славетної пори правління голландських губернаторів, який Ирвинг присвятили свою “Історію Нью-Йорка від створення миру до кінця 347 голландської династії”
Отже, простодушний і безтурботний Рип Ван Винкль” займаючись один раз своїм улюбленим полюванням на білок, заблукав у віддалену частину Каатскильских гір – у відокремлену місцевість, відповідно до переказу, що служила пристановищем якихось таємничих істот. Великий аматор випити, Р. вирішується покуштувати напою, що п’ють таємничі незнайомці. Це виявився найкращий голландський джин – напій, високо їм шанований. Р. поринає в глибокий сон. Поки він спав, свершились великі події: була Війна й революція, країна, скинувши британське ярмо, перетворилася в Сполучені Штати Америки.
Ні багато ні мало двадцять років проспав Рип Ван Винкль”. Коли ж він вертається у своє сільце, то очам своїм не вірить, настільки великі зміни. Незнайомі люди зі здивуванням дивляться на Р., на його довгу сиву бороду, старою, поїденою іржею самопал за спиною, дивовижне стародавнє плаття. “Торуй! шпигун! зрадник!” – обрушуються на нього люті лементи, коли Р. проголошує себе уродженцем цього села. Непорозуміння незабаром благополучно дозволяється
И новознайдений вільний громадянин Сполучених Штатів, Р. став шануватися “як сільський патріарх і живаючи літопис усього, що трапилося в давні роки”.
Фантастичне співвідноситься в Ирвинга з реальним. У новелі є ця подвійність: оповідання Р. про його зачарований сон можна інтерпретувати як свідому вигадку, що виправдує його довгу відсутність. Бути може, Рип Ван Винкль” який безмовно зносив частку “поневоленого чоловіка”, попросту втік від нескінченних жениних свар.
Адже залишаючись до пори до часу з, він насамперед допитивается, чи жива його дружина. І називає він себе, тільки переконавшись, що її більше немає.
У запозичену з комори європейського романтизму тематику – як, наприклад, мотив чаклунського напою,- Ирвинг привносить незмінно реалістичне чуття й здоровий глузд американця. Поклавши в основу новели іноземний переказ, Ирвинг зробив його істинно американським. Він наповнив його атмосферою американської глухомані, глушини, що так добре знала й умів передати.
Глибоко усвідомлюючи значення фольклору для формування вітчизняної літератури, Ирвинг і сам сприяв його створенню своїм “Рилом Ван Винклем”. Дійсно, згодом Р. став сприйматися як фольклорний герой
Ім’я Рипа Ван Винкля стало загальним позначенням “людини, що оторвались від дійсності, що потеряли зв’язок із власним часом”; крім того, воно має багатозначний зміст і стосовно до змісту оповідання: так, Rip може розглядатися як абревіатура RIP латинського requiescat in pace – “Так упокоится він у світі”.
Рип Ван Винкль” з’явився першим справжнім втіленням американського національного характеру – простого американця, що нехтує філософію діляцтва, що перебуває в єднанні із природою й виконаною зневажливою байдужістю до влада що претримає. Роль Рипа Ван Винкля була однієї із самих прославлених у репертуарі найвизначнішого актора Америки XIX століття Джозефа Джефферсона. У Росії перший переклад цієї новели був зроблений майбутнім декабристом Н. А. Бестужевим.
Він з’явився в тім же номері журналу “Син батьківщини” (1825), що й стаття К. Ф. Рилєєва про романтизм і класицизм. Це були останні виступи в пресі декабристів, викреслених на трохи десятилітті із громадського життя Росії
(2 votes, average: 4.00 out of 5)