Реальність і міфологічність як стильові особливості новели Франца Кафки “Перевтілення”
Мабуть, найстрашніше в світі, коли людина вранці прокидається і не знаходить себе. Ще є думки, але вони здебільшого “вчорашні”. А людини вже нема.
Натомість у ліжку лежить на спині величезна дивна комаха, безпорадно смикає ніжками, намагаючись підвестися. Але важкий панцир тягне додолу.
Що це? Нічні жахи? Тяжка психічна хвороба? Ні, це реальність.
Реальність, в якій житимуть герої новели “Перевтілення”. Реальність, в яку повірить
Реальність і фантастика поєднуються, щоб створити образну картину сучасного авторові світу, безжалісного і абсурдного, де нічого не піддається логічному тлумаченню, де людина приречена на самотність і почувається лише комахою.
За що доля карає головного героя новели Грегора Замзу? Він звичайна молода людина. Всі його зусилля і турботи – про сім’ю.
Роботу свою він не любив і мріяв колись покинути її, але не тепер. Коли сім’я буде забезпечена. Саме про це дозволяє собі помріяти Грегор, лежачи в ліжку і відчуваючи себе дивно зміненим, але
Такі подробиці, що ними насичує розповідь Кафка, тільки посилюють враження вірогідності всього, що відбувається. Нарешті герой переконався, що перетворився на комаху. І вжахнувся. Але не самого перевтілення. Вжахнувся, що запізнився на поїзд і тепер не прийде на роботу вчасно.
Вжахнувся, що в новому вигляді йому важко буде працювати з клієнтами і сім’я залишиться без коштів. Вжахнувся, коли почув лагідний голос матері й у відповідь свій комашиний писк.
Цікаво, що Грегор нікого з рідних не кличе на допомогу, хоча це була б нормальна реакція. Він майже одразу сприймає своє перевтілення без внутрішньої боротьби. А всі зусилля зосереджує на пристосуванні до нового тіла, до нових умов життя. І навіть знаходить дещо приємне у своєму новому становищі.
Наприклад те, що може лазити по стелі.
Грегора мучать сором і безвихідь, гидливе ставлення найдорожчих йому людей. Але він навіть не замислюється, чому з ним це сталося. Можливо, тому, що внутрішньо, ще в образі людини, Грегор почував себе комахою, яка нічого не може змінити в житті? Можливо, тому, що у своїй родині він був самотній і його любили доти, доки в ньому була потреба? На ці запитання автор не дає відповіді.
Його стиль, насичений побутовими, подробицями, навпаки, ніби змушує читача зосередитись на подіях, а не розмірковувати над причинами. І цей стильовий прийом знову нагадує давні міфи, в яких давалась лише розповідь про події, і кожен мав право тлумачити їх, як схоче. До того ж міфи були витвором колективної творчості, позиція автора не мала ніякого значення. Об’єктивний, або “протокольний стиль” Кафки має, можливо, таку саму мету. І “міф Кафки” теж кожен має право тлумачити відповідно до своїх життєвих цінностей.