Пан Журден один із самих забавних персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним рівною мірою й діючі особи п’єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути безглуздіше для навколишніх, чим літній торговець, зненацька помешавшийся на світському обходженні й несамовито прагнучий походити на аристократа. Спрага “зміни участи” до того сильна в Ж., що, перемагаючи природну немузикальність і незграбність, він розучує мудрі “па” модних танців, розмахує шпагою, неодмінним дворянським атрибутом, і під керівництвом численних
У який раз у комедії Мольера все вертиться навколо гри. Журден не терпиться вжитися в роль із придворного, а навколишні, за деяким виключенням, “приграють” героєві, переслідуючи свої досить меркантильні цілі. Навіть опірним дорогим шаленостям чоловіка пані Журден і її сміхотлива служниця зрештою розуміють, що “гру” Ж. досить направити в потрібне русло, щоб від її ніхто не постраждав
Так, наприкінці п’єси за допомогою ряжених домочадців виходить за улюбленого дочку Ж., що непохитний папаша ладив винятково за дворянина.
Воно складено спеціально для Ж. бешкетними й заповзятливими молодцями, Клеонтом і Ковьелем, що вирішили будь-що-будь одержати в дружин дочка й служницю спятившего буржуа. “Турецька церемонія”, покликана “присвятити” у дворянство Ж.,- кульмінація комедії й “апофеоз” героя, що відчув себе в процесі пародійної балетної феєрії справдешнім “мусульманським аристократом”.
Образ Журдена однак, складніше, ніж може здатися. Його актуальна для епохи соціальне підгрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних міркувань Мольера про ігровий простір людського буття, про функції гри, що наповнює життя суспільства, про різні іпостасі ігрового поводження й про “витрати” людської ігрової активності. Цього разу предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (способів життя).
Незграбний буржуа Журден, що примірить на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п’єсі своєрідним дзеркалом, що відбиває й безидеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і избиточно орнаментований, манірний стиль аристократичного поводження. Простір комедії-балету, у якому сусідять побутові сцени, співочі номери й тан мимовільні дивертисменти, є вираження жанрової своєрідності “Міщанина у дворянстві”. При цьому пантоміма, вокально-хореографічні картини, що обрамляють дію, виявляються як би матеріалізацією мрій Ж. про аристократичне буття в образі суцільного балу вишуканості й галантності
Тематичний комплекс Ж. містить у собі не тільки мотив безпідставних соціальних претензій. Творячи для себе ілюзорний мир “високого смаку” і добірності, пан Журден упоєний не тільки новим “з індійської тканини” халатом, перукою й костюмом з “квіточками голівками нагору”. Ключова й сама знаменита фраза мольеровского міщанина звучить так: “…я й не підозрював, що от уже більше сорока років говорю прозою”. Відкриття, зроблене Ж., викриває, звичайно, його безграмотність. Але неосвічений, безглуздий, невихований торговець на відміну від свого оточення виявляється здатний побачити раптом злиденність прожитого життя, позбавленої проблиску поезії, погрязшей у грубих матеріальних інтересах.
Таким чином, ще однією темою Ж. стає зворушлива й зухвале співчуття тяга до миру інших цінностей, виявлених, втім, Мольером у пародійному ключі. У цьому змісті Ж. відкриває собою черзі образів буржуа, що взискуют одухотвореної вишуканості дворянського буття, образів, серед яких і мадам Бовари Флобера, і чеховський Лопахин.
У пана Ж. у п’єсі, принаймні, три ігрові іпостасі. Він виступає як актор, що пробує виграшну роль, як іграшка пользующихся його манією навколишніх і як каталізатор ігрової активності молодих персонажів комедії. Наприкінці п’єси герой одержує шукане (адже його метою завжди була видимість); задоволені всі учасники й свідки “турецької церемонії”.
“Міщанин у дворянстві” – це також п’єса про ілюзії, про ілюзорність і відносність багатьох людських установлень, таких, наприклад, як кастові “правила гарного тону” і “прийняті” форми життя суспільства. І ще про те, що гра – це останній, а може бути, і єдиний спосіб дати людському існуванню творчу енергію, змусити розступитися товщі відсталої матерії, щоб воспарить у чарівних просторах мрії. Образ пана Ж., торговця, що живе в прозаїчній реальності, але шукаючої поезії, замороченого й щасливого, буржуа й дворянина – одна з яскравих маніфестацій непереборної подвійності буття й один з безумовних молье-ровских шедеврів. Не дивно, що мотиви комедії стали основою драматургічної фантазії М. А. Булгакова “Недоумок Журден”, написаної в 1932 році для Театру-студії під керівництвом Ю. А. Завадского.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)