Полонені німці зводили житловий квартал. Спочатку вони боялися, не любили цей народ, але коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Весною Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приносили дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі.
Одного разу Фрідріха знайшли новішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди, простягла руку й відсмикнула – поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей
Там лежала рукавиця, а в ній – фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: “Ви не знаєте, де наш тато?”
У новелі Л. Пономаренко “Гер переможений” простежується наскрізний гуманізм. Війна – страшне явище, вона нікому не приносить добра: ані переможцям, ані переможеним.