Генезис буржуазної родини у романі Е. Золя “Кар’єра Ругонів”

Еміль Золя став одним із моїх найулюбленіших французьких письменників одразу після того, як я прочитала його роман “Кар’єра Ругонів”. Читаючи цей гиір, стаєш свідком багатьох подій у Франції періоду Другої Імперії, відчуваєш присмак пороху і крові, подих першого кохання, тремтіння від страху… Золя був одним з основоположників натуралізму як літературного методу. Його думки ви­кладені у роботі “Експериментальний роман”, написаній 1880 року. Золя вва­жав натуралізм прямим наслідком розвитку традицій реалізму, особливо творчості

Оноре де Бальзака.

Він назвав письменника “основоположником точного вивчен­ня суспільства”. Золя використав у своїх творах досягнення науки, відкриття у га­лузі біологічних наук, фізіології й медицини. Закономірності розвитку природи і живого світу він переніс і поширив на людину, керовану тими самими законами природи.

Золя казав, що одні й ті самі закони “керують конем на дорозі і моз­ком людини”.

Саме захоплення Золя вивченням спадковості стало причиною написання се­рії з двадцяти романів під загальною назвою “Ругон-Маккари”.

Золя досліджує середовище, обставини, працю, побут.

У романах циклу від – гворено умови праці шахтарів (“Жерміналь”) і залізничників (“Людина-звір”), юрговців (“Дамське щастя”, “Черево Парижа”), Дикунство, неосвіченість, гру – ьість, марнотратство, користолюбність, потяг до влади, багатство і бідність – усе є гає об’єктом вивчення і соціального аналізу.

У романі, якому автор дав підзаголовок “Походження”, розкрито сутність ге­незису навіть не буржуазної родини, а генезис походження Другої Імперії.

Представники родини Ругон-Маккарів походять із містечка Плассан, де скіль­ки кварталів, “стільки й окремих маленьких світів”. А найголовніші там супра – фект, збирач податків, хранитель заставних, поштмейстер. Дворяни, буржуазія, селяни – усі немов з різних планет. Засновники родини – селянин П’єр Ругон і почка городника Аделаїда Фук.

Народжені нею від різних шлюбів діти стають по обидві сторони барикад. У будиночку у завулку св. Мітра народжуються нечувані пристрасті – і це не тільки кохання, це й жадібність, і заздрість, і ненависть…

На вулицях Гілассана тупочуть черевики повстанців, лунають постріли солдат, про­бивається кров… Та сам Плассан той самий – метушаться міщани, побоюючись і;і свою власність, ненавидять народ дрібні комерсанти, землевласники, рантьє.

У романі зображено народне повстання, у якому беруть участь найчарівніші к’рої роману – Сільвер і М’єтта, кохання яких зачіпає читачів своєю чистою, ці­лющою силою. Романтизм, патетика піднесеного народного натовпу захоплюють молодих, їх приваблює ідея зміни життя, яке, немов гниле болото, смердить І по­роджує потвор. Загибель цієї пари – це загибель республіканських ідей, перемога пі, шості, егоїзму, зажерливості.

Цікаво, що читачам стають зрозумілими душевні рухи усіх героїв твору – і романтичних, і реакційних. Надто вже детально описані нікчемні життя Ругон-

Маккарів, ті їхні вчинки, які пізніше стануть основою їхнього багатства і причи ною загибелі. Крамар П’єр Ругон і його брат, п’яниця Антуан Маккар та їхні па щадки – герої роману. Салон П’єра стає гніздом політичних інтриг, П’єр робим, безліч безчесних вчинків для досягнення підвищення і влади.

П’єр Ругон – неотесаний син селянина. Фукам, його родичам з боку матері, найбагатшим городникам містечка, належить чимала садиба у передмісті, за сіл рим кладовищем св. Мітра. Тож він, побувши наймитом, одружується з їхньою дочкою Аделаїдою, яка залишилася сиротою і спадкоємницею багатого спадку, Кохання прийде до неї пізніше, із Маккаром-волоцюгою, контрабандистом.

Жиі тя їхніх дітей – ГІ’єра, законної дитини від першого чоловіка, і Антуана та Урсу – ли – прижитих дітей від Маккара,- стає своєрідною війною, яку читач спосте рігає на тлі дійсно історичних подій у Франції – революції 1848 року. П’єр бум погано вихований, розбещений, як і всі діти, що не мають ніякого стриму, не май ні запальності, ні мрійливості своїх брата і сестри. Золя зазначає, що його вади це лінощі, жадоба до насолод.

Спадкоємець усього багатства батьків, П’єр бажа”; тільки одного – позбутися своїх брата і сестри. Його бажання втілюються у житги через обман. Брата він не хоче викупити з військової служби, сестру швиденькії видає заміж за шаповала Муре. Наступною перепоною до бажаного багатства стаї мати, Аделаїда, і тоді П’єр позбувається і матері.

Його не стримують ні родиниІ почуття, ні віра – зовсім нічого. А мати у всьому виявляє покори, бо вважає су­ворість і зневагу сина покаранням за заборонене кохання до Маккара. “Сприт ний П’єр зв’язав її по руках і ногах, зробив із неї покірну служницю…” – це ко­ментар Золя.

За дружину П’єр бере собі Фелісіте Пеш, дочку збанкрутілого комерсанта, би це був спосіб піднятися на наступний щабель життя. А Фелісіте йому “продають” за п’ятдесят тисяч франків – порятунок від банкрутства. До того ж Фелісіте віш жає, що зможе виліпити зі свого селюка усе, що забажає…

Дві дочки, троє синіи, які в них народилися, виявилися тягарем для Ругона. Він гнівається за кожну та­рілку їжі, кожну одежину, куплену для дітей, протестує проти їхнього навчання,..

Ругонові хлопчики наслідують найгірші риси його характеру: Ежен – велике честолюбство і прагнення до влади, жадобу до втіх; Аристид – жадібність, потай­ливість, схильність до кляуз, він завжди десь нишпорив, щось винюхував. Тільки середній син, Паскаль, ніби не з цієї родини, не скидається на Ругонів ні духо – вно, ні фізично. Зробившись лікарем і гарним науковцем, він не робить кар’єру, а повертається до Плассана і стає лікарем у лавах повсталих.

Усі думки Ругонів крутилися біля грошей та посад. “Всі вони були озлобле­ні безталанням і ладні за горло схопити фортуну, якби тільки перестріли її десь у глухій місцині…” Так визначає Золя вдачу Ругонів.

Яку реальному житті, в кожного Ругона свій шлях, який веде або нагору, або вниз життєвими сходами. Підлість і жадібність Ругонів стають важливими рисами, які допомагають їм домогтися своєї мети. Та Золя дає зрозуміти читачеві: ні вла­да, ні гроші, які дісталися через підлість і підступність, – не зможуть подарувати душевний спокій, кохання, і врешті-решт – життя.

Отже, висновком з історії існування родини Ругонів є те, що благополучнії буржуазна родина основою свого багатства має грабунок, а підгрунтям своєї мо­ралі – відверту зневагу до всіх, хто не має грошей. Уособленням цього є містеч­ко Плассан. Будь-які голоси про правду і справедливість приглушує буржуазія своєю розважливістю, дворянство – німим відчаєм, духовенство своїми інтрига­ми. У світі руйнуються трони, він здригається від наступу революційного народу, а Плассан чіпляється за свій буржуазний спокій, майно, дріб’язкові розрахунки, І за це плассанці згодні втопити половину своїх мешканців у крові. “Зачепіть їхні інтереси, – зауважує Золя, – і ці лагідні люди, не виходячи з дому, уб’ють вас щиглями так само певно, як убивають з гармат на майданах…”

Чи є такі явища сьогодні? На жаль, їх дуже багато. 1 тому Золя, який побачив і змалював ці образи, – один із видатних письменників світу.

За тими ознаками, які так старанно виписав Золя, ми легко вирізнимо ці типи в сучасному житті.