Казки Андерсена знають у всіх країнах, читають на всіх мовах. Важко назвати у світовій літературі більше популярного письменника. Ханс Кристиан Андерсен (1805-1875) народився в маленькому датському містечку Оденсе в сім’ї шевця.
Дитинство і юність знаменитого казкаря пройшли в нестатку й позбавленнях. Захопившись театром, він чотирнадцяти років відправився в Копенгаген, безуспішно намагався затвердитися на сцені – був статистом, співаком, танцюристом, складав наслідувальні трагедії, у яких, по його власному визнанню, “орфографія
Андерсен надійшов у гімназію, потім, в 1828 році, у Копенгагенский університет, не припиняючи пробувати сили у всіх літературних жанрах. З початку 30-х років Андерсен – професійний письменник. У тривалих подорожах він безупинно збагачує життєві враження, знайомить із багатьма видатними сучасниками – Гюго, Гейне, Бальзаком, Шамиссо, Мендельсоном, Шуманом, Аркушем. Одним з його вірних друзів стає Чарльз Диккенс, письменник по світовідчуванню родинний Андерсенові
Після
Станова знать і консервативні критики не хотіли простити Андерсенові ні його плебейського походження, ні прагнення “писати, як говорять”.
Пізніше, коли улюбленого народного письменника вже неможливо було не визнавати, відношення до Андерсена в літературних і офіційних колах Данії різко змінилося. Він провів старість, оточений увагою й пошаною. Втішними подіями останнього років його життя були виступу перед масовою аудиторією в “Робочому сполучнику”. Надаючи цьому виду діяльності велике значення, він з гордістю говорив, що “першим прорубав лід і приніс “Сполучнику робітників” дарунки поезії, показавши приклад іншим”. З 1835 по 1872 рік Андерсен опублікував 156 казок, різноманітних як по змісту, так і за художньою формою.
Поряд з добутками типово казковими зустрічаються й короткі реалістичні оповідання, і побутові замальовки, і ліричні вірші в прозі, історичні легенди й т. д. Видаючи свої казки спочатку випусками, а потім збірниками, сам письменник розділив їх на чотири цикли: “Казки, розказані дітям” (1835- 1842); “Нові казки” (1843-1848); “Історії” (1852-1855); “Нові казки і історії” (1858-1872).
“Я завжди мав на увазі,- говорив він про свої казки,- що пишу їх не тільки для дітей, але й для дорослих… Дітей найбільше забавляла сама фабула, дорослих цікавила вкладена в них ідея”.
Дивне змішання забавн і серйозного, смішну й сумну, повсякденну й чудесного становить особливість стилю Андерсена, людини величезної щиросердечної щедрості, письменників справді демократичного по ладу думок і почуттів. “У першому випуску,- писав він в автобіографії,- перебували казки, чуті мною в дитинстві; я ж тільки записав їх”. Але в дійсності справа не обмежувалася простим записом. Андерсен перетворював і запозичені сюжети, підкоряючи їх власній творчій манері
Увійшло в прислів’я і заголовок казки “Принцеса на горошині”, у якій письменник так дотепно розвінчує нікчемність і зніженість “сиятельних осіб”. Казки Андерсена стали з’являтися в російських перекладах з 40-х років минулого століття, але переводилися не з датського, а з німецького. “Я дуже радий,- писав Андерсен в 1868 році перекладачці М. Н. Трубниковой,- що мої добутки читаються у великій, могутній Росії, чию квітучу літературу… я частково знаю”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)