Історична еволюція й драми, і епосу полягала саме в тім, що вони із все більшої, історично доступної для свого часу глибиною розкривають взаємний зв’язок обумовленості людського характеру і його долі життєвими, соціальними обставинами й вплив людини на самі ці обставини (хоча можливості характеристики самого середовища, з погляду повноти й багатогранності її зображення, залишаються в драмі й романі неоднаковими).
Драматизм і епічність усе більше взаимопроникают в обох жанрах, розходження між якими в такому аспекті усе більше згладжується.
Драматична доля героя всі частіше виявляється в центрі епічного оповідання, що перетворюється в роман. Що стосується реалістичної драми, те, починаючи вже із просвітителів, особливо з появи жанру властиво драми, і далі, аж до е. Золя з його девізом “сучасна Драма повинна прагнути проникнути у двоїсте життя –
Але вже в Шекспіра разом з пафосом твердження активності людської особистості і її необмежених можливостей – і в цьому його велич як реаліста – ми відчуваємо дію тих, нехай ще не до кінця ясних по своїй соціальній природі сил, які трагічним образом впливають на долю його героїв, сил, що приводять потім до “речового” залежності людини в буржуазному суспільстві й скривающихся в ньому під маскою “особистої волі”. І, звичайно ж, зіткнення вільної людської особистості із цими силами, а не тільки “боротьба із самим собою” становить “інтерес” змісту “Гамлета”. Дуже чіткою історичною паралеллю “Гамлетові” в області епічного жанру може служити перший великий “епос приватного життя” – “Дон Кихот” з його драматичною діалектикою долі героя й конфронтуючих йому обставин, діалектикою, де драматизм обумовлюється саме надзвичайно діяльним початком героя, його прагненням активно впливати на ці обставини, порию всупереч навіть доводам здорового глузду. Треба сказати, що в конкретних літературних аналізах Бєлінський уже по-іншому й набагато більш глибоко розглядає проблему драматичного й епічного
Про цей процес справедливо пише В. Днепров у своїй роботі “Проблеми реалізму” (М.,.1960) у главі, присвяченої роману. Він інакше витлумачує “Гамлета” (зокрема, у статті “Гамлет” – трагедія Шекспіра”). І якщо ми зупинилися на його статті “Поділ поезії на пологи й види”, те тільки тому, що беззастережні посилання на деякі її положення,- на формулу “людин панує в драмі”, абсолютизирующие її значення, зустрічаються й у ряді сучасних робіт. Погляд, виражений у ній, пов’язаний з історично з’ясовним, але гегельянським розумінням діалектики об’єктивних і суб’єктивних факторів у самій історії.
Для Гегеля людин не стільки діяч, скільки діюча особа історичної драми. Він не змінює мир, а відбиває пізнану їм необхідність і, діючи вільно, або втілює “у собі” цю необхідність, що є, по Гегелю, вираженням “світового духу”,- як це відбувається в епосі, або виступає проти її – як у драмі, але лише для того, щоб примиритися з нею, усвідомивши її неминучість і історичну правоту
Однак у постановці питання Гегелем утримувалося зерно вірного погляду на драматизм діалектично, що розвивається дійсності, незважаючи на те, що він був далекий від матеріалістичного розуміння рушійних сил історії й тої ролі, що у ній грає особистість. Як би не були різноманітні напрямки й способи дій особистості, вони завжди в остаточному підсумку “під тим або іншим кутом” відбуваються в руслі тенденцій суспільно-історичної необхідності й стають формою її здійснення, або протистоять їй (незалежно від того, усвідомлює це сама чи особистість ні). Мова йде, зрозуміло, про дії, які містять у собі певну міру суспільної значимості, “общеинтересности” у тому розумінні, про яке говорилося вище. Ще А. Шлегель справедливо вказував на те, що існують люди, які, замикаючись у колі своєї незначної діяльності, не можуть представляти ніякого інтересу для драматичного мистецтва
Слід зазначити разом з тим, що одна із загальних тенденцій суспільно-історичного розвитку полягає саме в залученні в орбіту цього розвитку “нових сотень і сотень мільйонів людей” – процес, що Ленін зв’язував з боротьбою широких мас за соціальний прогрес і із прискоренням ходу історії. Саме ця обставина й визначає постійне розширення сфери драматичного мистецтва (і мистецтва взагалі). Особливий зміст ця обставина здобуває в сучасну революційну епоху з її усе більше тісними зв’язками особистою й суспільного, активним участю мас у свідомій Творчості історії, процесом, пов’язаним з перетворенням приватної особи вличность.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)