Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м. набирає все більшої ваги у творах українських письменників кінця XIX – початку XX ст.
У зв’язку з посиленням психологізму зображення і відповідно до цього жанрово-стильових змін літературних
В. м. дуже близький до ліричного, а також до такого способу зображення внутрішнього світу персонажа, як плин (потік) свідомості. Нерідко зустрічається у творах М. Коцюбинського, Ольги Кобилянської, В. Стефаника, В. Винниченка та ін. Він – характерний елемент у творах таких стильових течій, як імпресіонізм, експресіонізм, постмодернізм і т. п.