Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. Вельфлін), музикознавстві (Е. Ганслік), невдовзі був застосований у літературознавстві (О.
Вальцель),
Захищаючись від раппівської вульгарної критики, розширили сферу зацікавлень,
Здобутки формалістів у вивченні естетики словесної творчості збагатилися працями М. Бахтіна, які одержали друге життя аж у 60-70-х. Ідеї формалістів, їх підходи до вивчення мистецтва слова живили методологію популярного протягом 30-50-х структуралізму, перетворили емпірично-смакове літературознавство на різновид точної науки. Критикуючи “однобічність” і “обмеженість” Ф. м. у л., деякі вчені вдосконалювали його прийоми, застосування в практиці цілісного аналізу літературних явищ (Ю. Лотман, М. Гей, М. Гіршман).
В Україні, як свідчив П. Филипович (стаття “Українське літературознавство за 10 років революції”, 1927), формалізм у літературознавстві не прищепився. Пильною увагою до формальних особливостей літературних напрямів (стилів) відзначаються праці Д. Чижевського, зокрема його “Історія української літератури”. На жаль, він не мав послідовників в УРСР. Спроба Михайлини Коцюбинської застосувати в 60-х деякі прийоми структуралістів до вивчення літератури була піддана критиці, і тільки наприкінці 80-х – на початку 90-х відновлюється увага до проблеми поетики.
Ф. м. необхідний і доцільний при вивченні структури художнього твору як мистецького явища в системному зв’язку з іншими методами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)