Важко назвати іншого поета, лірика якого була б настільки насичена філософськими роздумами, як лірика Пушкіна. Прагнення охопити дійсність у всьому її різноманітті, осягти глибини життя обумовило багатоплановість, багатозначність віршів Пушкіна. Мотиви любові в його віршах нерідко зливаються з мотивами Творчості ; патріотичні мотиви пронизують вірші про волю; тема боротьби за волю переплавляється в тему високої й вірної дружби, і часто вірша здобувають філософське звучання.
Однак саме в пізніх віршах роздуму поета про своє життя, міркування
” Елегія ” (1831г) – один із кращих віршів у Пушкіна. Воно розділено на дві взаємозалежні частини й складається з 14 віршів: у першій частині – шість, у другий – вісім. Чотирнадцять рядків – це кількість віршів у сонеті. Але в ньому інше римування.
У пушкінському вірші римуються сусідні рядки: “веселощі” – “похмілля”, “днів” – “сильней” і т. д. Пушкін містить свої поетичні думки в гранично тверду форму й цим досягає приголомшливої сили значеннєвої ємності. У чотирнадцять
Спочатку погляд поета звертається в минуле: “Божевільного років згаслі веселощі…” Спогаду про юність не зникають: сум про неї “чим старе, тим сильней” обпалює серце. Сьогодення, як і минуле, наповнено гіркотою: “Мій шлях сумовитий”. І Майбутнє здається зовсім безвідрадним: “…Обіцяє мені горі”. Пушкіна використовує традиційні для поетичної мови тої епохи образи, порівнюючи веселощі – з вином, горі – з похміллям, життєві суми – з бурхливим морем. Епітети “божевільного років”, “неясне похмілля”, “хвилюється море, що,” створюють майже трагічний настрій.
Головний образ, що викликає сумні передчуття, – метафора “прийдешнього хвилюється море, що,”. Море не тільки символ життєвих безладь, але й символ можливої близької смерті.
Друга частина вірша починається противительным сполучником “але” і в такий спосіб руйнує настрій безвихідності першої частини. Поет, всупереч традиційним елегіям, оспівує страждання: “Я жити хочу, щоб мислити й страждати…” Дієслова першої частини вірші протипоставлені дієсловам другої половини. Спад настрою йде до слів: “Але не хочу, про други, умирати…” Потім Пушкін використовує дієслова майбутнього часу, і за допомогою цього прийому виражає надію на прийдешнє: “будуть наслажденья”, “гармонією вп’юся”, “слізьми обіллюся”.
Розвиваючи образ вина, як символу насолоди з першої частини, поет вірить: “Часом знову гармонією вп’юся”. Гармонія – ключове слово в словнику пушкінської лірики. Це символ творчості, натхнення.
Поет вірить у силу мистецтва, у його здатність відроджувати утомлені душі.
Закінчуючи вірш, Пушкіна знову використовує образ “суму минулих днів” з першої частини. Тепер ця метафора переходить в епітет “захід сумний” і метафору “посмішка прощальна”. Таким чином, в “Елегії” Пушкін затверджує, що життя прекрасне, незважаючи на страждання й борошна, що творчість і любов рятують від безвір’я, зневіри.
Він не заперечує мир, повний страждань, а затверджує його. Поет робить філософські відкриття, пізнаючи себе. У цьому монолозі “ліричний герой” збігається з образом автора.
Розкриваючи свої думки, відчуття, Пушкіна допомагає всім пізнати свою душу й загальні закони людського життя.
“…Знову я відвідав…” теж є вершиною філософської лірики Пушкіна. Життя показане поетом у вічному русі. Мотив руху пронизує вірш, знаходить втілення й в образах, і в композиції, і в мові.
Починається добуток з дієслова, зі слова, що позначає рух: “я відвідав…” Поет повернувся в рідні місця, він іде по знайомих дорогах і околицям, перед його поглядом виникають те “опальний будиночок”, те “пагорб лісистий”, те сім’я сосон. Неквапливому руху, неквапливим роздумам поета відповідає й звучання вірша. Пушкіна звернувся до п’ятистопного ямба із частими переносами й численними паузами. Білий вірш також наближає вірш до природного розмовного мовлення.
Створюючи враження безперервного руху думки, Пушкін починає вірш із отточия й із середини рядка.
“…Знову я відвідав…” – філософське міркування. У композиції можна простежити рух від “минулого” до сьогодення й майбутнього, від спогадів про пройдений до зустрічі з “плем’ям младым, незнайомим”. Поет затверджує думку про нерозривний зв’язок минулого, сьогодення й майбутнього, про вічне відновлення життя.
Ці думки поет розкриває через художні образи.
Образ няньки – це образ дорогої людини для героя. Поет уживає слова: “бідна нянька”, “бабуся”. У них відчувається гіркота втрати близької людини. Нянька була старої, тому в неї “важкі кроки”.
Вона охороняла домівку. Про цьому точно сказано: “не чую…її кропіткого дозору”. Образ няньки підсилює мотив самітності.
Поет важко переживає біль втрати.
У світі неминучі втрати. Няньки вже немає в живих, але збереглися сосни. Вони привітають поета “знайомим шумом”. Слова “ті ж”, “знову”, “як і раніше” передають відчуття тепла на душі людини від зустрічі з милими місцями.
Однак і тут зміни неминучі. Поруч зі знайомими соснами розрісся молодий зелений гай. Образ молодого гаю затверджує думка про вічну зміну поколінь.
Уособлення “кущі тісняться, як діти” дозволяє поетові перейти від картин природи до міркувань про долю людини. Пушкіна почуває мудрість “загального закону” вічного відновлення й торжества життя. Поетові радісно усвідомлювати, що він невіддільний від природи.
На душі в нього, хоча й сумно, але світло. Тому він з добрим вітанням звертається й до молодих сосон, і до майбутніх поколінь:
Здраствуй, плем’я
Младое, незнайоме! Не я
Побачу твій могутній пізній вік,
Коли переростеш моїх знакомцев…
Поет щасливий, що інші покоління побачать прекрасний мир і сподівається на вдячну пам’ять нащадків. Він розуміє, що час не зупинити, що минуле не повернути. Проте він не проклинає, а приймає життя.
У поета є батьківщина, є свій “куточок землі”. Скромна Природа стає для нього джерелом поетичного натхнення й глибокого філософського прозріння. Сумні міркування про втрати й зміни переміняються у вірші радісною надією: нащадок, “онук” побачить сосни й “згадає” про поета, що оспівав красу своєї батьківщини.
“Елегія” і “…Знову я відвідав…” – шедеври філософської лірики Пушкіна. Багатство художнього змісту інших віршів Пушкіна теж невичерпно. Я не перестаю дивуватися, як просто й точно поет судить про складні явища. Пушкінські афоризми, розсипані в його добутках, допомагають нам виразити власні думки:
Не дай мені Бог збожеволіти.
Ні, легше ціпок і торба…
Якщо життя тебе обдурить,
Не засмучуйся, не гнівайся!
У день зневіри упокорся:
День веселощі, вір, настане.
На світі щастя ні,
Але є спокій і воля
(2 votes, average: 2.50 out of 5)