Герой-оповідач згадує слова І. Франка з прологу до поеми “Мойсей”, де поет вболіває за свій “замучений, розбитий” народ, що перебуває на роздоріжжі. І розповідає про Фавста з Поділля, перед іменем, стражданнями якого хай стануть на коліна наступні покоління. Однієї різдвяної ночі до камери, де сидів герой-оповідач, привели із секретної камери Прокопа Конюшину, де він просидів три місяці. Чоловік мав сіре, спухле обличчя й нагадував Фауста, як його звикли бачити в театральних виставах.
Мешканцям камери він здався простим селюком,
У нього з офіцером постійно проходили гострі суперечки. Клєнцов не приховував свого великодержавного шовінізму. Він же й новачка, зло жартуючи, назвав Фавстом.
Фавст розповідав, що йому часто сниться весна, сади в білому цвітові й зелене Поділля. Товариші тлумачили це як на добро.
У глухих коридорах
Так же прибрали в камері й нари на три дні.
Старий карцер, де сидів Фавст, чув багато трагедій і сліз. Він уже взявся цвіллю, зимою в кутках підмерзала вода. Арештант розмовляв до стіни й говорив, що ніколи не стане зрадником. Коли слідчий з усієї сили вдарив його по зубах, він до кістки прокусив йому руку. Після того Конюшину били прикладами, відбили легені й на три місяці заперли в “секретку”.
Фавст розповідає героєві-оповідачу як вони виступали за свою державу – “як бір, зелені – такі молоді й завзяті”. І сказав, що вже ніколи не зацвітуть стрічки – пісні на гриві його коня, але він не журиться, бо вмирає “в ім’я наступних поколінь”. А ще пригадує, що сьогодні – багата кутя. У дитинстві вони всією родиною святкували: йому діставався від мами перший пиріжок, а тато розказував чарівну казку про те, як прийде час і всім убогим дадуть землі.
Конюшина розв’язує свою торбу й роздає товаришам по камері “вечерю”. А офіцеру Клєнцову каже, щоб не радів з його страти, 6с “сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби”.
За Конюшиною приходить вартовий, і його забирають на страту У камері ридають, а по сусідству студенти співають: “Ой радуйся, земле. Син Божий народився… “
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Герой твору Г. Косинки “Фавст” Прокіп Конюшина, як і Фауст И. В. Гете, шукав життєвої істини на шляхах революції. Він загинув у муравйовсько-більшовицьких застінках, але залишив незнищенну віру в щасливе майбутнє українського народу. Витерпів нелюдські муки, але не став зрадником. для нього найкращі спогади – зелене Поділля у цвіту, різдвяні свята у родинному колі, мрії про молодь, яка колись-таки здобуде свободу рідному краєві.