Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівці Обухінського району на Київщині в селянській родині. Нужденне життя рано привчало селянських дітей ставати до роботи, бути помічниками старших. Пішов на заробітки й малий Григорій. Спочатку працював у панській економії, на чужих ланах, а потім – на цукроварні.
Сім’я жила бідно. Мати наймитувала, бо не мали власної землі. Батько щоліта мандрував на заробітки аж у херсонські степи, а пізньої осені наймався на цукроварню.
У 1908 році постійні
Та злидні не вбивали людського потягу до краси, до мудрого слова, чарівної пісні. “Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима,- писав Григорій Косинка в “Автобіографії”,- тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою,- так врізались вони в пам’яті”. Пізніми зимовими вечорами, коли всі збиралися до хати, оживала пісня, чулося
Вчився хлопець старан но. Велике бажання до науки спонукало п’ятнадцятирічно підлітка помандрувати до Києва. Там працював на різни роботах.
Потім пощастило – його взяли до земської управ писарчуком, ще й влаштували на вечірні курси до гімназії. Згодом він екстерном склав іспити за шість класів. Ще у гімназії учитель словесності помітив талант у Григорія, похвалив його за учнівський твір “Дитинство – Я золота пора” і порадив більше читати, серйозно займатисяі літературою. Незабаром у періодичних виданнях з’являються невеличкі нариси, ескізи, фейлетони.
Друкує Григорій вірш “Крик бротьби”. А весною 1919 року виходить перше оповідання “На буряки”, підписане ім’ям Григорій Косинка. В цьому ж роді в газеті “Більшовик” було надруковано ще кілька оповідань: “В хаті Штурми”, “Сходка”, “Перед світом”, І “На золотих богів”, а в альманасі “Гроно” з’явилися оповідайня “Під брамою собору”, “Мент”, “За земельку”.
З 1921 року Г. Косинка навчається в Інституті народної освіти (так називався тоді Київський університет). Та після – третього курсу через матеріальні нестатки змушений залишити навчання, довелося йти працювати. Рано помер батько, мати лишилася з п’ятьма дітьми на руках. Майбутній письменник мусив допомагати чим міг, адже був у сім’ї старшим. Перша збірка творів під назвою “На золотих богів” вийшла, у 1922 році.
У цей час Григорій вже працював у газеті “Вісті ч Київського губревкому”, потім у журналах “Нова громада”, “Всесвіт”, диктором Республіканського радіо. Письменник вмів талановито відтворювати написане: любив як справжній артист читати зі сцени власні новели.
Тільки ця правда не всім була до вподоби, та й не всі розуміли її або ж розуміли по-своєму, виходячи з власних світоглядних позицій. Ще донедавна декому здавалося, що перші твори Г. Косинки привели письменника “до об’єктивізму і навіть до певної “поетизації” чужих, реакційних сил”/ У 30-ті роки критики почали цькувати, оббріхувати кращі оповідання Косинки, часто ототожнюючи світогляд письменника з літературними героями, докоряли йому за невміння бачити в житті основні прикмети тогочасного життя. Його зробили трибуном заможників, дезертирів, бандитів, апологетом “власницького націоналістичного світогляду”.
З приводу цього М. Рильський у передмові до творів Косинки, які вийшли в світ у 1966 році, після реабілітації письменника, справедливо писав: “Треба було бути не те що вульгаризатором, а просто людиною, яка не хоче бачити очевидного, щоб закидати Косинці якусь ідеалізацію чи романтизацію куркулів”. Хоча й сам не утримався, щоб не кинути докір: “…майже чужим залишилось його бистрому оку місто, і звуженості творчих та ідейних обріїв Косинки не можна заперечувати” г. Відсутність у його творах образу робітника чи опису сучасного міста,- чи то ж може бути підставою говорити про звуженість “творчих та ідейних обріїв” у Г. Косинка – співець села, українського села напередодні і в дні подій 1917 року. Бо сам вийшов з нього, бо його коріння глибоко проросло в чорнозем рідної землі, щоб бачити і відчувати кожним порухом душі, кожним нервом всю правду і кривду того збуреного часу.
На кожне явище письменник дивився очима народу, кожну подію вимірював чистотою душі трудящої людини. І тому немає тут фальші, немає лакування, а є чисте золото народної правди. Варто тільки глибоко вчитатися в його твори, співставити з тогочасною дійсністю не з заданих наперед позицій, а йдучи від правди життя.
Восени 1924 року Косинка одружується. Тамара Михайлівна Мороз стала його дружиною. Десять щасливих років минуло мов одна мить, а потім вона розділила долю вдови репресованого, по-злодійськи розстріляного Григорія Косинки. Після його арешту конфіскували майно, відібрали паспорт і викинули дружину на вулицю. І потяглися страшні часи поневірянь, тяжкі безсонні ночі, смутні дні в самотині і в чеканні справедливості.
Після вбивства С. Кірова прийшли чорні дні терору і в Україну. Одним із перших під ніж катівні потрапив Григорій Косинка. Його заарештували на початку грудня 1934 року, а 13-15 грудня присудили Григорія Косинку і ще 27 таких “терористів-білогвардійців” до розстрілу.
Серед них – письменники Д. Фальківський, О. Близько, К. Буревій, А. Крушельницького…
Письменник настійно і послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні і вольові, багаті і красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі. Процеси, що тоді відбувалися на селі, не такі прості й однозначні, як нам до цього зображували в історичних працях.
Справедливо зазначає М. Жулинський: “Григорій Косинка… ці складні незрідка драматичні процеси на селі прагнув відтворити правдиво, з максимально можливим морально-психологічним “забезпеченням” характерів. А ці явища і процеси були складні, неоднозначні, симпатії письменника, звісно, були на боці бідних, безземельних”1. Все, про що писав Косинка, не видумане, а відібране, виношене, виважене, вкарбувалося у його свідомості. Він добре знав психологію заможних селян, бо самому довелося з дитячих літ поневірятися на чужих землях.
Його герої – живі, пристрасні, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорстокими, немилосердними і цинічними, але не здатними протистояти руху часу. Такими виступають Андріян Кушнір у новелі “Політика”, Кирило Смолянчук та штабс-капітан у “Гармонії”.
Чи були підстави звинувачувати письменника в тому, що він романтизував заможних селян? Щоб заперечити цю думку, ще раз варто згадати основні персонажі його новел “Змовини”, “За земельку”, “В хаті Штурми”, “Політика”, “Гармонія”. Рекомендуємо прочитати і проаналізувати слова М. Жулинського: “Ніякої ідеалізації”, романтизації куркульства у творчості Григорія Косинки немає. Є глибоке, правдиве розуміння і високоталановите відтворення українського пореволюційного села з його драмами і трагедіями, з його сподіваннями й розчаруваннями. Є велика школа правди…”