Слідом за заколотним Гецем виплила з туманів минулого й устала перед внутрішнім поглядом Гете загадкова фігура доктори Фауста. “Чорнокнижник і чарівник”, Фауст жив у ті ж часи, що й лицар з же лезной рукою. Він дихав повітрям того ж неспокійного сторіччя. Спрага вищого знання млоїла Фауста, вона змусила його скитаться з міста в місто, воно штовхала його переступити грані дозволеного й зайнятися “таємними” науками
Гете читав переказ про життя Фауста в німецьких “народних книгах”, він бачив лялькову комедію про доктора Фаустові
Дійсність з’єдналася в образі Фауста з легендою, їх було неможливо разъять. Легенда говорила, що Фауст уклав договір із чортом, щоб домогтися вищої могутності, осягнути таємні таємниці буття. До чого ж прийшов він у своїх шуканнях і в чому дійсно укладена вища істина?
Образ шукача істини все виростав у свідомості Гете. Перші начерки майбутньої трагедії він зробив в 1773 г.
И інші задуми виникли в нього в цей час: трагедія про Эгмонте, герої визвольної боротьби Нідерландів в XVI в., і трагедія про
Горде непокорство, прагнення вподібнитися божеству, що творить, воля до подвигу – прометеев вогонь, він не вгасав і не згасне в людях навіть у найстрашніші й темні епохи життя людства. Іскра цього вогню горіла в чорнокнижнику Фаустові, прометеево полум’я висвітлювало важкі дороги першовідкривачів – мучеників науки, героїв визвольної боротьби, творців і подвижників
Трагедію ” Прометей ” Гете не закінчив, до нас дійшли лише її фрагменти
Серце, що полум’яніє любов’ю до землі й людей, “б’ється в монолозі Прометея, зверненому до Зевсу: ПРО, тільки б моя земля стояла міцно, И хатина, що вибудував не ти, И моє вогнище, що я запалив Тобі на заздрість Виклик і обвинувачення кидає Прометей небесному владиці: Мені тебе шанувати? За що? Хіба зм’якшив ти мученья Обтяженого?
Хіба утішив ти сльози Страхом томимого?
Немає. Люди не повинні покорятися богам. Не подихами, молитвами й жертвами, а власними руками добувають вони всі блага й радості життя. Нехай же рід людської вподібниться Прометею:
Нехай страждут, нехай плачуть, Нехай знають радість і наслажденье И тебе нехтують, Як я!
Монолог Прометея з його “вибухами почуттів”, сміливістю думки, вільною формою вірша – високий зразок філософської лірики молодого Гете
(1 votes, average: 5.00 out of 5)