Через всю творчість Пушкіна лейтмотивом проходить тема волі, називана інакше вільнолюбною лірикою. Із самих ранніх віршів Пушкіна стає ясно, що проблеми волі й несвободи жваво хвилюють поета. Мінявся з роками поет, мінялося його відношення до волі, але немає такого періоду в його житті, коли б він був індиферентний. На самому початку свого творчого шляху поет міркує про справедливий пристрій суспільства. Він пропонує розбити “зніжену ліру”, тому що предмет поезії Пушкіна не область безглуздих почуттів
Він призиває оспівувати волю,
Він говорить, що страта Людовика XVI – сваволя: “Закон мовчить – народ мовчить, упаде злочинна сокира…
” Поет визнає, що Павло був тираном, але вбивство його знову ж незаконно (“Об сором! Об жах наших днів!”), а вбивць він ставить в один ряд з тираном. Воля повинна прийти тільки з боку пануючи, інакше – революція, а революція – це сваволя (“Вільність”).
Пушкіна попереджає, що “ні наказанья, ні нагороди, ні дах темниць,
) огорожі” для тиранів. Погляд, висловлений у цьому вірші, пов’язаний із програмами сполучників Благоденства й Порятунку, а сам вірш перегукується з “Вільністю” Радищева й “До вельможі” Державіна. Слова “доля”, “воля”, “рабство”, “закон” Пушкін уживає з великої букви, як би підсилюючи тим самим їхнє значення й зміст
У посланні “До Чаадаєва” гражданственность носить глибоко особистий характер. Інтимні почуття служать вираженням гражданственности. Вірш розділений на три нерівні частини: минуле, сьогодення, Майбутнє. Початок вірша смутне, елегійне: “любові, надії, тихої слави недовго ніжив нас обман”.
Але &;#8216;закінчується вірш спонукальними реченнями. У всьому вірші відчувається рух від минулого через сьогодення в майбутнє. І закінчується воно задоволено оптимістично. Пушкіна вірить, що “зійде вона, зірка чарівного щастя, Росія вспрянет від сну”…
Волю поет зв’язує з патріотизмом, любов’ю до Батьківщини. Він думає, що творить на благо суспільства й що може щось змінити, говорячи, що “на уламках самовластья напишуть” їх імена
Пушкін висміює самодержавство і його пороки. Одним з таких віршів є ” Село “. Його можна віднести до жанру соціальної елегії з елементами високої сатири, основний прийом якої – контраст.
Перша частина вірша різко протипоставлена другий. Поет спочатку показує сільську ідилію в дусі сентименталізму
Рисується чудовий сільський пейзаж, на тлі якого поет почуває себе вільним від “суєтних оковів”. Але перший же епітет другої частини – антитеза першої. “Думка жахлива” тривожить поета. Гріхи не тільки від відсутності закону, але й від прагнення до слави, що народжує тиранів.
Воля повинна бути освіченої, а рабство впасти “по манію пануючи”.
Поет же повинен бути насамперед громадянином і патріотом, так уважали й декабристи. Пушкіна в цьому вірші продовжує тему, підняту в “Вільності”. На початку двадцятих років міняється відношення Пушкіна до волі.
Він знайомиться з майбутніми декабристами, зближається з Пестелем, перебуває в гущавині революційно настроєної молоді. У вірші двадцять першого року Пушкін вибирає кинджал символом революційної волі
Вірш побудований на асоціаціях і історичних аналогіях. Поет пише, що “дрімає меч законів”, тому діється сваволя. Рабство не впаде “по манію пануючи”, але є кинджал, як відплата, як справедливе насильство.
Цю же думку Пушкін розвиває у вірші “Давидову”.
Проста дружня балаканина переміняється закликом “кривавою чашею” причаститися, і тільки після цього можна сказати: “Христос воскрес!” У вірші “Наполеон” міняється погляд Пушкіна й на страту Людовика XVI. “Волі яскравий день настав”, – говорить про страту Пушкін. Наполеона він називає тираном, але й “світлим розумом”. Співає йому славу за те, що він “миру (…) волю заповів”, тому що Війна тисяча вісімсот дванадцятого року розбудила в російському народі бажання й усвідомлення необхідності волі
У вірші “Волі сівач пустельний” Пушкін міркує про те, що спроба поета палити дієсловом серця людей не увінчалося успіхом, тому що мирні народи здатні тільки пастися. Їх нічим не розбудити. Поет переживає розчарування. До цього періоду ставиться й вірш “Демон”, що повно відбиває стан душі поета. У вірші “Арион” Пушкін міркує про свою долю, що вберегла його від каторги й смерті, тому що він – поет
Загинули всі, лише він, “таємничий співак”, на берег викинутий грозою. Він “гімни…” співає – це ідеали волі, що не залишали його ніколи, тільки розглянуті поетом тепер трохи в іншому ключі. Своїм посланням “У Сибір” поет обнадіює декабристів і говорить про швидке їхнє звільнення: “Окови тяжкі впадуть, темниці зваляться – і воля вас прийме радісно у входу, і брати меч вам віддадуть”.
Прочитавши цей вірш, каторжани припустили, що створено нове таємне суспільство, тому що Пушкін, на їхню думку, не міг без причини написати такі рядки. А Пушкін, виявляється, сподівався на царя. Вважав за можливе сполучник Монарха й поета
В “Стансах” Пушкін призиває Миколи I піти прикладу Петра I, пишаючись “сімейною подібністю”, “приборкати наукою вдачі”. Говорячи, що Петро I “самодержавною рукою (…) сміло сіяв просвещенье”.
И бути “пам’яттю, як він, не злісний”, сподіваючись на швидке звільнення друзів. За цей вірш на Пушкіна обрушилася різка критика. Друзі говорили, що Пушкін зрадив ідеали декабристів
Але поет відповів віршем, у якому затверджував, що його місія – говорити істину “з улыбкою царям”. “Лихо країні, – пише Пушкін, – де раб і підлесник одні наближені до престолу, а небом вибраний співак мовчить, потупя очі долу”. З роками воля в розумінні Пушкіна приймає філософський характер
Він міркує вже не про зовнішню (поетичної), а про внутрішню, духовну волю. Приклад щиросердечного рабства Пушкін зображує у вірші “Анчар”. Покірний раб іде за смертельною отрутою з волі “непереможного владики”.
Раб покірний. Він раб не тільки фізично, але й духовно.
Він міг би відмовитися (однаково наприкінці вмирає), але він – раб. І цим усе сказано. Тепер для Пушкіна головними стають внутрішня незалежність і духовна воля, тому що без такої волі немає сьогодення Творчості. І саме ця воля у філософському розумінні усе більше займає Пушкіна і є теперішньою волею
Від волі, рівної закону, Пушкін перейшов до радикальної волі, рівної кинджалу. Перехворівши надією на царів, він, нарешті, прийшов до головного і єдино вірній думці про волю духу. Від іскрометної волелюбності до глибокого осмислення ролі людини й народу вобществе.
Воля зовнішня приходить і йде. Проблеми ж внутрішньої волі незалежно від часу хвилювали літераторів і в нашім столітті. Душевно вільний булгаковський Майстер, спалюючи свій роман, душевно вільні герої Солженицына. Тема волі перетерпіла серйозні зміни, але ніколи не зникала із творчості Пушкіна, будучи однієї з головних і основних тем його літературних міркувань
(2 votes, average: 4.00 out of 5)