Еволюція поезії Б. Пастернака (1 варіант)

Лауреат Нобелівської премії Борис Пастернак зробив значний внесок у розвиток світової поезії початку XX століття. Творчий шлях митця не був раз і назавжди чітко визначеним, однорідним: його доробок яскраво виявляє еволюційні зміни у свідомості поета.

Початковий період творчості Бориса Пастернака характеризують як такий, що перебував під впливом символізму, однієї зі стильових течій модернізму.

Символізм передбачає звернення до проблем співвідношення душі й тіла, які не протиставляються, а навпаки, ототожнюються. Головне ж – вираження

ідеї твору, його головної думки через ряд символів, що покликані відображати внутрішній світ ліричного героя, його враження та переживання. Що ж до поезій Бориса Пастернака, то його раннім віршам притаманне символічне зображення природи, почуття кохання, мистецтва, їх філософське осмислення.

Одним із найбільш показових у цьому плані є твір “Цей лютий! Час для сліз і віршів… “. Тут митець через картини природи показує сумний настрій, песимістичне сприйняття світу:

Цей лютий! Час для сліз і віршів.

Що не стихають ні на мить,

Коли гримить, гуркоче хвища

Й весною чорною горить.

Символічність

чорного кольору у вірші є незаперечною. “Чорна весна” не полишає ні на мить, і навіть злива “гучніша від чорнил і сліз”. З дерев зриваються “десятки птиць”, і так само падає “суха печаль на дно зіниць”.

Відчуваємо, що “чорний” пейзаж – уособлення підвищеної чутливості ліричного героя, його зневіреності в житті. Урешті-решт він зізнається:

… чим раптовіш, тим точніше

Вірші складаються в сльозах.

З часом відійшовши від юнацьких уподобань, Борис Пастернак звертається до ідей футуристів з їхньою настановою на художній експеримент та оновлення поетичної мови. Це не дивно, адже майстер слова хотів якнайповнішого самовираження, саморозкриття, а в класичних формах не вбачав можливості реалізації своїх задумів. Нові тенденції в його творчості помітні на прикладі вірша “Визначення поезії”, у якому автор характеризує творчий процес так:

Це солодкий притихлий горох,

Це – усесвіту сльози в лопатках,

Це – з пюпітрів і флейт – Фігаро

Круто валиться градом на грядку.

Бачимо явну незвичність і сміливість порівнянь, таких характерних для манери футуристів. Та й звернення до всеохоплюючої ідеї Всесвіту так само виявляє нові риси пізніх творів поета:

Духота – наче дошка плеската.

Жар небесний – не вичаха.

Цим зіркам до лиця б реготати,

Але всесвіт – місцина глуха.

Творча доля Бориса Пастернака – яскравий приклад того, що справжній митець перебуває у постійному русі, змінюючи свої погляди та літературні вподобання, шукає нові ідеї та теми.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Еволюція поезії Б. Пастернака (1 варіант)