Естетика страждання – основне поняття дисидентської естетики, запроваджене В. Стусом. Розмірковуючи над суттю поетичної творчості, “коли світ нам усе дужче болить”, він зазначав, що “творчість – то тільки гримаса індивідуального болю”, що зумовлює “естетику страждання”, в якій – “вся філософія мистецтва і вся його велич з таємничими феноменами катарсису”. Дисидентська творчість стверджувала такі естетичні та гуманістичні принципи, які йшли врозріз з офіційно запроваджуваними догмами марксизму-ленінізму в
Це була спроба розв’язати проблему екзистенції людини у дегуманізованому світі абсурду. Повернути людині уміння відчувати біль та протистояти злу, співстраждати і готуватися до відродження понівеченої людської душі та знівельованого національного духу в ситуації масового психозу – основна проблема, порушувана дисидентами – послідовними поборниками прав людини. Е. с. акцентувала питання особистого вибору свободи, повноцінного життя у вирі постійних випробувань, включала у свою сферу осмислення смерті та безсмертя: своїм неприйняттям антицінностей так званої “найгуманнішої у світі держави”, тобто СРСР, стверджувала безсмертя людського Духу, що саморозкривається.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)