Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії Декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, “високого” та “низького” стилю, зумовлену, мовляв,
Готшед, В. Тредіаковський та ін.), подеколи порушувалися митцями (П. Корнель, Ж.-Б. Мольєр, Ж. Расін, Ф. Прокопович), які творили за своїми, іманентними художній діяльності законами.
В Україні принципи Е. м. відбилися в деяких шкільних піїтиках, де досить відчутними були барокові тенденції, протилежні класицистичним. Е. м. з перебільшеним тлумаченням об’єктивізму у мистецтві та літературі, підкресленням міметичних принципів естетичної свідомості та її раціоналістичної природи виявився упередженим і необ’єктивним в осмисленні сутності того ж мистецтва, його історичного розвитку, тому справедливо піддавався критиці, здійсненій Й.-Г. Гердером, Г.-В.-Ф.
Гегелем й особливо романтиками.