XIX СТОЛІТТЯ
Ернст Теодор Амадей Гофман “Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер”
Ернст Теодор Амадей Гофман (1776-1822) – німецький письменник-романтик, музикант і художник. Притаманний романтизму синтез різних видів мистецтва з особливою силою проявився в романах, новелах і казках Гофмана. Художній світ його творів – музикальний, провідна роль у ньому відведена фантазії, головні герої – музиканти, поети, художники.
Гофман вважав музику найромантичнішим мистецтвом, що передає потяг людини до прекрасного. На знак преклоніння
Гофман народився 24 січня 1776 року в місті Кенігсберзі. Його батько служив адвокатом при прусському верховному суді. Мати була донькою королівського адвоката. Шлюб був нещасливий, і коли Ернстові виповнилось три роки, батько залишив сім’ю.
Хлопчик зростав у будинку бабусі. Мати через нервову хворобу майже не приділяла синові уваги, і тому хлопчика виховував дядько. У бабусиному будинку всі грали на музичних інструментах, і тому Ернст змалечку прилучився до музики
Навчався майбутній письменник і малюванню, до якого також виявив неабиякий хист.
З шести років (1782-1792) Ернст навчався в Лютеранській школі “Бургшуле”, де заприятелював з Теодором Гіппелем, дружбу з яким проніс через усе життя. За сімейною традицією, незважаючи на свої музичні і художні здібності, Гофман змушений був обрати професію юриста. З 1792 р. він вивчав право в Кенігсберзькому університеті “Альбертіна”, найкращому навчальному закладі Пруссії. У студентські роки Гофман захоплювався творами Руссо, Стерна, Свіфта, Гете, Шиллера, брав уроки живопису в художника Йоганна Готліба Земана, а в диригента й органіста Крістіана Подбельского – уроки гри на фортепіано й музичної теорії.
Рідним будинком для нього став не університет, а театр, де вперше він почув оперу “Дон Жуан” Моцарта, на слух вивчив її напам’ять і виконував на фортепіано. Теодор Гіппель писав про цей період у житті свого друга: “Гофман розглядав вивчення юриспруденції лише як засіб забезпечити собі найближчим часом шматком хліба й залишити дім своєї бабусі. Душа ж його належала мистецтву”.
З 1796 року починаються поневіряння Гофмана прусськими містечками. У Глогау (Сілезія) Гофман служить дрібним судовим чиновником. Після складання іспиту на колезького асесора Гофмана переводять на задвірки прусської імперії – у Познань, а звідти після скандалу, який виник через його злі карикатури на вершки світського товариства, його заслали в ще більш провінційний Плоцьк.
І лише у Варшаві, до якої Гофмана перевели в чині державного радника в 1804 році, він наблизився до того світу, який його так вабив – світу мистецтва. У живій атмосфері культурного життя польської столиці багато часу й енергії Гофман віддає музиці, створюючи власні композиції, диригуючи в концертах; займається живописом, одночасно успішно виконуючи свої службові обов’язки.
У 1806 р. війська Наполеона зайняли Варшаву, і Гофман втратив службу через розпуск прусських державних установ. Він переїжджає в Берлін, але в розореній Наполеоном Пруссії Гофман нікому не знадобився – ні як юрист, ні як музикант, ні як художник. Щоб покращити своє матеріальне становище, він навчає музиці дітей багатих міщан і дописує критичні статті в газету “Музичне життя”. У двері одного з найобдарованіших людей Пруссії грюкають злидні… Щоб звести кінці з кінцями, він іноді змушений був продавати свої речі… “Продав старий сюртук, щоб пообідати” – такий запис з’являється в щоденнику письменника.
Нищівним ударом для Гофмана стала смерть його єдиної донечки Цецилії. Слабкий від природи організм не витримав – розпочалася нервова гарячка.
У 1808 р. життя нарешті зглянулось над Гофманом – його запросили капельмейстером1 у Бамберг. Гофман пише музику для вистав міського театру, розписує його стіни.
У Бамберзі Гофманові судилося пережити трагічне кохання до своєї учениці Юлії Марк, яке знайшло своє відображення в багатьох майбутніх літературних творах. А в житті все закінчилося просто: кохану видали заміж за багатого нелюба. Гофман змушений був покинути Бамберг і служити диригентом у Лейпцигу і Дрездені.
У 1809 р. Гофман винятково заради заробітку написав свою першу новелу “Кавалер Глюк”. Героєм новели стає музикант, а зміст її становлять міркування Гофмана про музику та її місце в житті людини. Новела мала неабиякий успіх.
У 1812 р. виходить наступна новела “Дон Жуан”, у якій трагічна історія актриси, яка блискуче виконала партію донни Анни у відомій опері Моцарта, вигадливо поєднується з тонким і професійним прочитанням геніального твору австрійського композитора.
У Дрездені Гофман пише повість “Золотий горнець” (1814), у якій за душу героя борються світлі й темні сили, причому світ представлений ніби у двох планах: реальному й фантастичному, а художній ефект досягається поєднанням цих двох планів.
Незабаром Гофман переїжджає в Берлін, де знову змушений служити радником Берлінського апеляційного суду. У 1814-1815 рр. виходить друком збірка новел Гофмана “Фантазії в манері Калло”, яка була із захватом зустрінута німецькою читаючою публікою. Центральна тема “Фантазій у манері Калло”, яка стала декларацією своєрідної творчої манери письменника, – доля художника й місце мистецтва в сучасному суспільстві.
Сатирично змальовуючи дворянське й буржуазне суспільство, яке загрузло в корисливих й буденних справах, Гофман показує, що люди мистецтва в цьому світі приречені на самотність і страждання.
У Берліні до Гофмана приходить слава оперного композитора. У 1816 р. на сцені Берлінського оперного театру з величезним успіхом здійснена постановка його опери “Ундіна”, першої в Німеччині романтичної опери.
У 1819 р. виходить повість-казка “Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер” – гротескно-сатиричне зображення німецького суспільства початку XIX ст. У символіко-фантастичній формі тут виступають реальні риси буржуазних відносин – нагороди випадають на долю тих, хто привласнює собі плоди чужої праці.
У 1819-1822 рр. Гофман працює над романом “Життєві погляди кота Мурра”, почасти автобіографічним твором, надзвичайно дотепним і мудрим. Тут поєднуються різні емоційні й сюжетні плани, елементи трагедії й комедії, сатири й ліризму, гротеску й жарту.
Роман Гофмана – сатира на німецького філістера2, на феодально-абсолютистські порядки; тут зображений світ індивідуалістичних пристрастей – від найпримітивніших до найвитонченіших і найстрашніших. Роман залишився незавершеним.
У 1822 р. виходить роман “Володар бліх”, в якому містяться сміливі випади проти поліційного режиму в Пруссії. Через цей роман автор опинився під судом і до кінця життя вважався політично неблагонадійним. У квітні Гофман диктує останню новелу “Кутове вікно”, своєрідний літературний маніфест пізнього періоду творчості письменника.
24 липня 1822 після тривалої хвороби Гофман помер.
Своє бачення негараздів оточуючої дійсності Гофман переніс у створений ним світ казки і фантазії. “Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер” – новела-казка, де лише зовнішні події фантастичні і незвичайні, але соціальне тло, на якому вони розгортаються, брехливість і лицемірство, що заповнюють життя персонажів, зовсім не казкові, а цілком реальні. Як часто розумні й талановиті люди упосліджуються і злидарюють, а нездари обіймають високі посади та розкошують; як часто чесність називають дурістю, а підлість – мудрістю.
Події розгортаються у маленькому князівстві Керепес, яке в давні часи було притулком фей та чарівників. Правління князя Деметрія можна вважати взірцевим, тому що “ніхто не відчував його влади, і всі були тим дуже вдоволені”. Такий чудовий природний стан речей порушив наступник Деметрія князь Пафнутій, який вирішив цивілізувати народ і ввести освіту.
Гармонія дійсності й казки розпалась. На чолі реформ став камердинер нового князя, який бачив завдання освіти в тому, щоб “вигнати з країни всіх людей небезпечних настроїв”, а також “вирубати навколишні ліси, зробити річку судноплавною, розвести картоплю…”
Не дивно, що після таких реформ дуже мало залишилося розумних людей, здатних тонко відчувати гармонію природи та людських стосунків. З’явився новий тип освіченої людини – Мош Терпін: “Він убгав усю природу в коротенький зграбний курс, а тому дуже легко і з будь-якої нагоди міг витягти звідтіль, наче з якої шухляди, відповідь на всі запитання”. Тільки в “освіченій” країні міг з’явитися феномен малюка Цахеса, тільки тут люди могли бачити і чути те, чого немає.
Цахес отримує в подарунок від феї Рожабельверде здатність привласнювати собі результати праці інших людей. Завдяки цій здатності він блискавично робить кар’єру, у нього, огидного виродка, закохується чарівна донька Моша Терпіна. Прихильність до нього з боку князя, ордени і багатство затьмарили розум багатьом людям. Моральна й фізична потворність таємного радника, а згодом міністра Цинобера, для багатьох не є таємницею, але міщани-філістери наче не помічають цього. Високе становище для них – вагоміший доказ, ніж власні очі.
Мош Терпін, наприклад, має на Цахеса свої плани: “Через нього я доскочу ласки найсвітлішого князя Барсануфа і піднімусь драбиною, якою піднімається і мій чудовий Цинобрик”.
Людина в такому суспільстві знеособлюється, її підмінює посада, соціальне становище. Посади вимагають не плідної роботи, а уміння потрапити у милість до монарха. Можна не мати ніяких талантів, нічого не робити, тільки їздити на засідання – і обіймати посаду міністра закордонних справ. І нічого у закордонних справах не зіпсується! Малюк Цахес загинув на вершині своєї кар’єри.
Князь Барсануф, побачивши його на смертнім одрі, так охарактеризував головне державницьке достоїнство свого улюбленця: “Яка втрата, яка незамінна втрата для держави! Де знайти людину, що так гідно, як мій Цинобер, носила б орден Зелено-плямистого Тигра з двадцятьма гудзиками!”
Люди чесні й талановиті, “щасливці, обдаровані внутрішньою музикою”, такі як студент Бальтазар, канцелярист Пульхер, музикант і композитор Сбіока, бачать справжнє обличчя Цахеса. Саме вони перші страждають від чар маленького “відьмака”, проте не можуть боротися із всесильним маленьким перевертнем. Лише чарівне втручання доктора Проспера Альпануса допомагає відновити справедливість.
Казка про крихітку Цахеса закінчується щасливо, як це і повинно бути в казках. Мрії студента Бальтазара збуваються, він одружується і живе з коханою Кандідою в чудовому маєтку за містом. Проте в цю цілком можливу ідилію віриться значно менше, ніж у фантастичний фаворитизм жахливого Цинобера.
Тому що ця подія стосується тільки особистої долі студента, а решта князівства продовжує жити у світі, де “без волі князя не може бути ні грому, ні блискавки”, де добрий урожай можливий “тільки зусиллям князя та його дворян, бо вони десь там, у залах, дуже мудро радять раду, тим часом як простий люд у полі лише оре й сіє”.
Як нам хочеться везіння, як часто ми мріємо про несподіване казкове щастя в реальному житті, забуваючи, що життя – це постійний процес подолання перешкод. У ньому будь-який подарунок долі повинен бути заслужений, тоді й оціниться він належним чином і викличе радість та вдячність. В іншому випадку щедрість Феї на ім’я Удача породить егоїстичну потвору, яка не буде здатною ні до діяльності, ні до співчуття, ні до звичайної нехитрої радості.
Філістери та ентузіасти. Гофман був талановитим дотепним критиком соціального життя, яке спостерігав у роздробленій на сотні феодальних держав і князівств, економічно відсталій Німеччині початку XIX ст. Іронічно і завзято він змальовував пихатих аристократів, обмежених міщан-філістерів. Цим мешканцям вигаданого князівства Керепес потрібні тільки матеріальні блага, тому вони відмовляються від поезії, музики, творчої уяви, чар, мрій; відправляють у вигнання фей та чарівників.
Убогий розум філістера спромігся на “реформу” – запровадження “освіти”, коли тверезо мислячі вчені доводять за допомогою фізичних дослідів, що “темнота походить від нестачі світла”.
Для сатиричного зображення бездуховного існування натовпу філістерів Гофман вдається до гротеску, фантастики, травестії, метафори.
Малюк Цахес метафорично уособлює владу золота над людьми – три золоті волосинки, якими його наділила фея Рожа-Гожа, надають йому незвичайних властивостей: усі його вважають красенем, не помічаючи потворної зовнішності; його вчинки, підлі і бридкі, вважаються мудрими і корисними. Більше того, усі талановиті, неординарні та прогресивні ідеї, що належать іншим, приписують Цахесові, а його промахи і непорозуміння адресуються іншим.
Так, прекрасний любовний сонет, написаний студентом Бальтазаром для своєї коханої Кандіди, усі вважають витвором генія Цахеса, та й він сам не відмовляється від авторства: “Це ж дрібниця, яку я похапцем написав минулої ночі”. Так само ним присвоюється успіх від скрипкового концерту скрипаля Сбіока, від арії, виконано співачкою, від наукового дослідження талановитого юнака Пульхера.
Що ж затьмарює розум “освічених”‘ філістерів князівства, чому нікчемного потвору всюди приймають за найрозумнішого, найвродливішого, найталановитішого юнака? Розгадка у трьох золотих волосках, що їх фея Рожабельверде має поновлювати щотижня. Адже той, хто володіє золотом, в очах філістерів, зрозуміло, володіє мудрістю, вродою і талантами.
Змальовуючи світ філістерів, автор не обминає своєю сатирою високопоставлених осіб. Пафнутій Великий запровадив у князівстві “освіту” – наказав вирубувати ліси, засадити все картоплею; юнаки мали лише навчатись співати “на два голоси ранкові й вечірні молитви”. Його спадкоємець – князь Барсануф – був великим шанувальником “данцизької золотої горілки”.
З особливою іронією і комізмом змальований професор Мош Терпін. Він, як відомо, вславився своїми “науковими” дослідженнями про природу світла і тьми. Але найбільше він приділяє уваги дослідженню, чим відрізняється вино від води. Не вагаючись, він віддає заміж свою прекрасну дочку Кандіду за жалюгідного виродка Цахеса, розуміючи, що той – “улюбленець князя, він піде далі, все вище і вище, і ця людина – мій зять!”
Життєва філософія прусських міщан-“філістерів”, зображених Гофманом, пов’язана з тим, щоб зробити службову кар’єру, збагатитися, вигідно одружитися, бути законослухняним служакою, виконуючи усі накази начальства. Гофман вдало пародіює канцеляризми в мові своїх персонажів і недаремно, адже Пруссія початку XIX ст. славилась бюрократією і мілітаризмом. У такому суспільстві людина знеособлюється, її підмінює посада, соціальне становище.
Посади ж вимагають не плідної роботи, а уміння потрапити у милість до монарха.
Передові люди того часу мріяли про “царство розуму”, а бачили злидні, залежність людини від грошей, власності, речей. Протистояння поета, художника і музиканта філістерам – головна тема творів Гофмана. Його ідеальні герої – бунтарі, спроможні розірвати зачароване коло, видерти злощасні три волосини в Цинобера.
Якщо вони часом і зазнають поразки, то перемагають у духовному плані.
Ідеал чистої безкорисливої людини Гофман вбачає у студентові Бальтазарі, який бачить те, що недоступне обивателю. “У твоїй власній душі здіймається божественний звук, що його зроджує чудова гармонія найпотаємніших глибин Природи”, – так характеризує юнака маг Проспер Альпанус.
Таким чином, герої іронічної казки “Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер” залежно від їхнього ставлення до Цинобера поділяються на дві групи. Ентузіасти – романтики, маги, поетичні ідеальні герої, що намагаються чинити добро, бачать справжню суть нікчемного карлика, і філістери – обивателі, нікчеми, кар’єристи, що прагнуть матеріальних благ і влади, засліплені блиском золота і приймають ницу потвору за володаря душ і дум.
Створюючи певні соціальні маски, вдаючись до пародії, комічної гіперболи, гротеску і травестії, великий німецький письменник створює іронічну казку, сповнену сатиричного блиску, в якій добро торжествує, а зло покаране, яка не перестає бути актуальною і в наш час. Як сучасно звучать ці рядки твору про крилатих Пегасів поетичної творчості: “Крилатим коням ми обріжемо крила, поставимо на годівлю до стайні, які запровадимо разом з освітою, і спробуємо таким чином їх одомашнити й перетворити на корисних тварин”!
____________________________________________________
1 Капельмейстер – керівник і диригент театрального, військового чи симфонічного хору та оркестру.
2 Філістер (нім.) – людина з вузьким, міщанським кругозором і святенницькою поведінкою; обиватель.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)