Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776- 1822)

Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776- 1822) – талантливейший з німецьких романтиків, чия творча діяльність збіглася з періодом, коли феодальна Європа, дощенту вражена французькою революцією й завойовницькими походами Наполеона, робила все можливе, щоб повернути колесо історії назад, реставрувати старі порядки

Але викорінити волелюбні настрої неможливо було навіть у Німеччині, роздробленої на безліч дрібних князівств, де усе ще панувала середньовічна ієрархія, підтримувалися архаїчні відносини. Романи й Казки Гофмана з їхнім вигадливим змішанням

трагічної й комічної, піднесеної й низинного, фантастики й реальності відбивали у своєрідній формі протиріччя самої дійсності. Різнобічно обдарований художник – поет, композитор, малювальник, театральний діяч, Гофман до кінця днів своїх змушений був тягти лямку суддівського чиновника й перебиватися копійчаними уроками. Добре сказала про нього письменниця Віра Смирнова: “У самому Гофмане жило два чоловіки: один був радник юстиції, німець до мозку костей, розумний, працьовитий і чесний чиновник, якому тільки почуття гумору заважало зробитися обивателем. Іншої був “мандрівний ентузіаст”, художник
у самому широкому змісті слова: поет, музикант, живописець, зайдиголова з вогненною уявоюою, який тільки любов до мистецтва втримувала від шаленостей. Їм було важко ужиться поруч.

Однак вони прожили разом до останнього дня”.

Болісна подвійність не могла не накласти відбитка на творчість Гофмана.

ЩоПіднімає душу мистецтво й мелкотравчатий, філістерський побут, ворожий музиці й поезії; невизнаний самотній художник, що витає у світі мрій, і вульгарне, міщанське оточення, що тримає його в полоні й принижує на кожному кроці; романтик-ентузіаст, безкорисливий мрійник, що перебуває у вічному розладі з життям,- ці колізії зустрічаються майже у всіх творах Гофмана. Щось подібне він випробував на власному гіркому досвіді й переніс у свої книги, довівши до фантастичної гіперболи. Звідси й “двуплановость” його поетичного бачення, і трагічні взаємини мистецтва й життя як головна тема творчості

ГофмаН не утомлюється переслідувати філістерство, викривати показні чесноти й мнимі цінності, на яких тримається існуючий миропорядок. Філістерство – не тільки міщанське буття й свідомість. Для Гофмана це збірне поняття, що персоніфікує духовну вбогість і фізичний гне

“Цілого арсеналу безглуздостей і чортовиння ще недостатньо, щоб вдихнути душу в казку, якщо в ній не закладений глибокий задум, заснований на якімсь філософському погляді на життя”,- писав Гофман у передмові до казкової повісті “Принцеса Брамбилла” (1821).

Глибокий задум таїться в кожній його казці, і в казкових образах виражені сатиричні узагальнення. При цьому чарівні метаморфози відбуваються не з міфічними героями, а із самими звичайними людьми, що живуть у звичайних містах, в оточенні звичайних речей. Фантастика виростає із самої дійсності й стає як би її продовженням

У Росії Гофмана видають для дітей з кінця 1830-х років. Його творчість довгі роки не виходить із поля зору критики. Одна з об’єктивних оцінок стосовно до дитячого читання належить В. Г. Бєлінському. Правда, пізніше, ратуючи за реалістичний метод, він не тільки охолонув до Гофману, але й засуджував його невтримну фантазію як відволікаючої дитини від життя. Ця історична суперечка велася потім довгі роки й виродилася у вульгаризаторскую критикові Пролеткульту, педологів, Раппа, ополчившихся на “чуковщину”.

Тим більше важливо відзначити справедливу рецензію В. Г. Бєлінського на збірник “Подарунок до нового року”, що складає із двох казок Гофмана – “Лускунчик” і “Чуже дитя” (дані сучасні заголовки).

“У дитинстві,- писав Бєлінський,- фантазія є переважна здатність і сила душі, головний її діяч і перший посередник між духом дитини й поза його миром, що перебуває, дійсності”. Тільки щирий поет здатний уловити цю переважну властивість дитячій душі й “говорити з дітьми мовою поетичним і доступним для них”. Автор “Лускунчика” і є таким письменником


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776- 1822)