Эрнсту Теодорові Амадею Гофману належить особливе місце в історії німецького романтизму. Писав свої добутки в похмурі часи німецької історії, Гофман негативно ставився до філістерської Німеччини. Йому була ненависна придворна атмосфера невеликих німецьких князівств, задушлива атмосфера бюрократизму. У своїх кращих добутках (“Життєва філософія кота Мурра…” і “Крихта Цахес на прізвисько Циннобер”) Гофман показав у сатиричному плані гнітючу обстановку німецького міщанства
Народився Гофман 24 січня 1776 року в Кенігсберзі
Виконуючи службові обов’язки, захоплюється музикою й театром. У Варшаві молодий автор створює свою першу оперу на романтичний сюжет, ставить її в театрі. Доля кидала його в різні куточки Європи: Познань, Плоцк, Варшаву, Бамберг, Берлін. Вільне від служби час віддає мистецтву.
Працює диригентом і художником у театрі. Перші Твори Гофмана присвячені музичній тематиці. Інтерес до музики не був звичайним захопленням письменника або його другим покликанням. Вона
У всіх його добутках більшою або меншою мірою присутня Музика. Великий успіх перших літературних творів надихнув Гофмана, і він починає плідно працювати як письменник. Пише швидко й багато.
З’являються фантастичні Казки й повести: “Золотий горнец”, “Лускунчик”, “Владар бліх”, роман “Еліксир диявола”, оповідання “Майстер Мартін”, “Наріжне вікно”, сатиричні шедеври “Крихта Цахес” і “Життєва філософія кота Мурра…”.
У добутках художника нерідко відбувається роздвоєння особистості персонажа. Гофман був першим серед письменників XIX сторіччя, що відкрив подвійність людської натури. Риси протиріч людини в нього виступають окремо, не змішуючись, і матеріалізуються у творчій свідомості в образах двійників
Герої Гофмана діляться на дві категорії: щасливих обивателів, удоволених собою й своїм існуванням, які слухняно грають свої безглузді ролі, і на мрійників, ентузіастів, людей не від миру цього. Життя вселяє в них жах, і вони, не знаючи, що йому – миру, протиставити, тікають від нього у свій внутрішній мир, але й там не знаходять ні щастя, ні спокою. У новелі “Крихта Цахес…” головний герой, студент Бальтазар, бере участь в “реальній” боротьбі проти політичного деспота й тирана.
Бальтазар по характері поет, складає вірші про солов’я й троянду, вкладаючи в поетичні образи свою палку пристрасть до красуні Кандиди. Не мають значення, талановиті добутки Бальтазара чи ні, а важливо те, що йому властиве поетичне світосприймання, те, що наодинці із природою він відчуває стан блаженного хвилювання, захоплення, що переміняється п’янкою меланхолією
Гофман наділяє свого героя даром прозорливості. Він – поет, і бачить оточуючих людей такими, якими вони є насправді, ніяке чаклунство не примусить романтичного героя в потворному мерзотнику й кар’єристі визнати особу, гідна слави. Бальтазар тому і є романтичний герой, що вступає у двобій зі злодієм, перевертнем, що краде все, що попадає в поле його зору. Знаючи, що Бальтазар закохано в Кандиду, Цахес відбирає в нього улюблену.
Тоді студент розшукує чарівника Альпануса, і той розкриває таємницю Цахеса. Бальтазар, за законами казки, жениться на прекрасної Кандиде й одержує, як дарунок від Альпануса, будинок і засоби ксуществованию.
Гофман висміює псевдопрограмму утворення, де корисне змішано з безглуздим, важливе – з дурницею. Утворенням керує колишній лакей, що міг стати міністром. От які новації в галузі освіти пропонує цей невіглас князеві: “Вирубувати лісу, зробити ріку судоплавной, розвести картоплю, поліпшити сільські школи, насадити акацій і тополь, навчити юнацтво співати на два голоси ранкові й вечірні молитви, прокласти шосейні дороги й прищепити віспу”. Автор включає в цей перелік те, що дійсно робилося в Пруссії на границі сторіч.
Гофман дає чудову пародію на так звану філософію здорового глузду й тверезих міркувань, що визначала суть громадського життя тодішньої Німеччини. Автор із сумом констатує непереборну владу реальності, що поглинає романтичні мрії
У літературній творчості повно розкрився геніальний талант Гофмана, необмеженість його творчої фантазії, стилістичне новаторство й розмаїтість. Гофман, завдяки особливостям свого яскравого й предметного подання, умів писати про неіснуючий так переконливо, що його фантазії здавалися реальніше дійсності. Він був не байдужим спостерігачем, а дотепним іронічним критиком тих жалюгідних або відразливих явищ, з якими зіштовхувався щодня. Як теперішній романтик, Гофман протиставляв низькості миру, бездуховному існуванню чорни, фігуру талановитого художника, що персоніфікував для нього ідеал чистої, безкорисливої творчої людини. Протистояння поета, художника й музиканта філістерам – головна тема оповідань, повістей, романів Гофмана.
Його проза дивно поетична, образний мир настільки багатий, квітчастий, музичний, що таки бере читача в полон, зачаровує, впливає на всі його почуття – зір, слух, навіть доторкання. Письменник, художник, музикант прожив недовгого, сповненого трагізму життя: безрадісне дитинство, невпорядкованість із роботою, хвороби, постійна боротьба за своє достоїнство людини й художника
На надгробку письменника написано: “Тут похований Э. Т. А. Гофман, що народився 24 січня 1776 року й умер у Берліні в 1822 році. Він був однаково чудовим юристом, поетом, музикантом, живописцем”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)