Щоб не нафантазувати ще більше, розглянемо жанр поеми, може, там і справді є щось таке?. Поемою вона називається тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм; епічна – бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі; травестійна – бо автор переодягнув античних героїв вергілі-євої “Енеїди” в українське вбрання, переніс їх в істоіичні умови саме українського життя XVІІІ ст., зок-“ема побуту козаків-запорожців,
Еней – відважний, хороб-іий ватажок, вмілий організатор і керівник, здатний на ійку, і на розваги (на це, здається, ви теж всі здатні), і іа “дипломатичні” стосунки з Латином, Ацестом,
Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І весь обувся, як барило, Було на світі все немило…
Те ж саме і з козаками. Більше захоплюйтесь їх чинками й силою, їх відвагою й хоробрістю, їх до-єпністю й товариською щедрістю. Адже козаки міють міцно стиснути в руках зброю, постояти за вою честь і мужньо захищати вітчизну, а коли потрібно, то й віддати за неї життя. Не дивіться на те, д;о вони пиячать та куштують різні страви – на те оема і бурлескна, але ж “Енеїда” – високопатріотична епопея України.
В поемі соковито та майстерно змальовано небожителів, які мешкають на високому Олімпі і звідти оглядають земний світ. Життя богів проходить в постійних бенкетуваннях, пиятиках, сварках, інтригах. Ворогування між Венерою і Юноною позначається на долі Енея: перша весь час допомагає йому, друга – перешкоджає, намагається заподіяти йому смерть, бо: Давно уже вона хотіла, Його щоб думка полетіла К чортам… В образах богів виведене чиновне панство, феодалів XVІІІ ст., показано їх взаємини, побут і звичаї, ставлення їх до простих людей. За хабар вони готові на все.
Так, вже в першій частині розповідається, як Юнона, Дізнавшись про подорож Енея, просить бога вітрів Еола зробити на морі бурю і потопити троянське військо разом з Енеєм. За цю послугу Юнона обіцяє хабара – “дівку чорнобриву”. І Еол згодився. Але Еней теж знає звички богів – брати хабарі, він обіцяє: “Я Нептуну півкопи грошей в руки суну, аби на морі шторм утих”. І це допомогло, бо Нептун, бог моря, “іздавна був дряпіжка”, а тому за хабар він порозганяв вітри та “взяв міт-елку і вимів море, як світелку”. Зверніть увагу на мову богів і ви переконаєтесь, що вони дуже люблять лаятися:
Мовчать! Пре скверна пащекухо! – Юнона злобна, порощить: – Фіндюрко, ящірко, брехухо! Як дам – очіггок ізлетить!
Українських поміщиків-феодалів письменник вивів і в образах земнних героїв – царів Латина. Ацеста, Турна, Дідони та ін. їхнє життя проходить в нескінченних бенкетах, розвагах, сварках та інтригах. Енея гостинно прийняла Дідона, влаштувавши йому бучний бенкет з пияткою: Тут їли різнії потрави, І все з полив’яних мисок…
1 кубками пили слив’янку, Мед, пиво, брагу, сирівець, Горілку просту і калганку… Напевно, добре їм тулялося. Але все-таки нам треба повертатися до написання нашого твору, а саме до теми “Поема І. Котляревського “Енеїда” – справжня енциклопедія українознавства”.
Читаючи “Енеїду”, ви, звичайно ж, знайшли тому безліч прикладів. Щоб вам було легше писати, ви можете виписати в окремі стовпці чи то назви страв, чи ігри, чи назви одягу, чи якісь звичаї, чи українські імена. Наприклад, їжа: куліш, лемішка, галушки, свиняча голова, індик з підливою, локшина, каша, зубці, путря, кваша, медовий шулик з маком, бублики, кав’яр, борщ до шпундрів з буряками, каплуни, баба з отрібки, з часником печена свинина і т. д. Але в своєму творі не перелічуйте усі, бо у нас все ж таки твір, а не книжка “Звичаї, повір’я, кухня та напої українців”.
Ви можете тільки згадати декотрі з них, щоб підтвердити свої думки.
І. Котляревський подає нам відомості і про українські народні інструменти, і танці. В “Енеїді” є сцена, де описано бенкет у Дідони, на якому: Бандура горлиці бринчала, Сопілка дуба затинала, А дудка грала на балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботях, в свитках. Троянці вміють хвацько “садити третяка”, гаца-ка, гайдука. Про це ви можете також згадати. Тільки, будь ласка, не плутайте незнайомі страви з незнайомими назвами танців чи пісень, щоб Еней не їв “гайдука”, а троянці-не танцювали “каплуна”.
Не забувайте, що троянці – це переодягнені запорожці, і співають вони пісень не римських і навіть не звичайних українських (щось на зразок “Несе Галя воду…”), а своїх, козацьких: про Сагайдачного, про Січ, Полтавську перемогу, про голодний рік. Можете в своєму творі згадати і про образотворче мистецтво. Царю Латину для оздоблення царських палат привезли картини:
Роботи первіших майстрів, Царя Гороха панування. Патрети всіх богатирів: ЯкАлександр цареві Пору Давав із військом добру хльору; Чернець Мамая як побив; Як Муромець Ілля гуляє, Як б’є половців, проганяє, – Як Переяслав боронив; Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив; Як Соловей-Харциз женився, Як в Польщі Железняк ходив…
Не намагайтеся перерахувати усі, адже у Котляревського складено чи не цілий каталог лубочних картин, що були розповсюджені тоді в поміщицьких будинках і особливо в селянських хатах. Тут ми бачимо картини про битву Олександра Македонського з індійським царем Пором, про героїв народних казок – Бову і Полкана, Ваньку Каїна, про билинного героя Іллю Муромця і його ворога Солов’я-розбійника (“Харциза”), про битву руських князів із половцями (легенда про заснування Переяслава), про ватажка гайдамаків Залізняка тощо. В поемі згадуються поширені в народі легенди, а також казкові образи – кобиляча голова, килим-самольот, чоботи-скороходи, скатерть-самобранка.
Знайдемо тут і “Телешика”, і “Котигороха”; й Івана Царевича, і “Кухарчича”, й “услужливого Кузьму-Дем’яна”, і навіть Кощія. Тут ви можете використати цитати з тексту.
Особливо яскраво виявляється народність поеми в описах потойбічного світу – пекла і раю, того підземного царства, куди потрапляють душі померлих. Крізь прозорий серпанок бурлескно-травестійної оповіді про життя грішників у пеклі і праьедних душ в раю ви легко впізнаєте взаємини між людьми, їхні звички, натури. Так, так, це оті ж сільські досвідки, вечорниці, що їх увічнили у своїх творах і безсмертний Гоголь, і Квітка-Основ’яненко. Пояснюю, що таке вечорниці. Це був своєрідний університет культури на селі, де розкривалася і виблискувала скарбниця людської мудрості.
Сюди залюбки сходилася молодь. На вечорницях часто знайомилися і освідчувалися в коханні; звідси нерідко починався шлях подружнього життя, назавжди єдналися долі дівчини та хлопця. Схоже це на сучасні дискотеки?
Мабуть, схоже, тільш, звичайно ж, музика була інша, і магнітофонів не було.
В підземному царстві можна побачити живу, яскраву панораму народного ЖИТТІ. Так, серед тих, хто своїм життям на землі заслужив кару і тепер зазнає її в пеклі, на передньому шані – пани: Панів за те там мордували І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не дівали І ставили їх за скотів. Були у пеклі і чиновники, що зневажали трудящих, і купці, і церковнослужителі.
Одним словом, “соціальний склад” мешканців пекла надто розмаїтий, але це все ті, поведінку котрих з осудом сприймав народ ще за їх життя.
Як один з елементів народності поеми слід відзначити наявність в ній простих народних імен, носіями яких є козаки-українці. Ось кого, наприклад, зустрів Еней в підземному царстві (з тих, що недавно потопились під час бурі на морі): Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка, Леська, Олешка і Сізьона, Пархома, їська і Феська, Отецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса… Багато з цих імен стали вже архаїзмами, але в ті часи це були досить поширені чоловічі імена.
Ці “душі” не потрапили ще ні в рай, ні в пекло – їх ще не судили, бо за тамтешніми законами їм треба виждати ще певний час, доки дійде черга.
Також згадайте і про рай, де живуть “праведні душі”. Живеться їм тут дуже гарно – є що їсти й пити, вони “сиділи, руки поскладавши, для них все празни-ки були”. Це омріяний народом устрій, де немає експлуататорів, де люди живуть в достатку, в приязні та любові.
Відзначте, що Котляревський вживає назви українських міст і сіл. Наприклад, Латин радить Тур-нові пошукати собі наречену в навколишніх селах: Ну, взяв би Муньку або Прісю, Шатнувсь то в сей, то в той куток – В Івашки, Мильці, Пушкарівку, І в Будища, і в Горбанівку, – Тепер дівчат, хоть гать гати. Відчуваєте, яка різниця: відправився Еней в Латинську землю, а опинився в Будищах!
(2 votes, average: 5.00 out of 5)