Ендрю Томас Шамбала Оаза світла Уславленому Мор’і, мудрецеві Шамбали ПЕРЕДНЄ СЛОВО Це художнє дослідження базується переважно на тібетських буддійських текстах – найбільш вірогідних джерелах щодо Шамбали, хоча для паралелей залучалося й чимало інших книг. Природно, що найперше запитання, яке постає, стосується самої назви Шамбала-що вона значить і коли виникла.
Слово шам у санскриті означає “спокій”, “мир”, тож цілком можливо, що саме від нього й походить назва Шамбала. Література пуран згадує острів Шамбалу з благословенними
Навіть до появи буддизму в Тібеті (VII ст. до н. е.) країна Шамбала позначена на географічній карті в тібетській книзі релігії Бон, що налічує понад два тисячоліття. Багатотомні “Ганжур” і “Данжур”, “Біла Вайдур’я”, “Блакитні аннали”, “Шлях до Шамбали”, “Сфера Шамбали” й чимало інших тібетських трактатів містять достатньо матеріалу для стислої характеристики Шамбали. У
Тривале життя на Далекому Сході дозволило авторові цих рядків уникнути хибних висновків, властивих представникам Заходу, а тому й допомогло відчути суть вчення Шамбали. На Заході навряд чи знали щось певне про Шамбалу до публікації О. П. Блаватської, яка відкрила стародавню мудрість Сходу не підготовленому належно європейському та американському читачеві у вікторіанську епоху. Втім, першими з європейців у нові часи розповіли про Шамбалу двоє католицьких місіонерів-Стефан Каселла й Джон Кабрал ще триста п’ятдесят років тому. Можливо, Шамбалу знади в Європі й трохи раніше, але під іншою назвою, оскільки є вагомі підстави пов’язувати східну традицію з середньовічними легендами про Святий Грааль і пресвітера Іоанна.
Згідно з традицією, встановленою шість сторіч тому главою тібетського буддизму Цзонкабою, з Шамбали на початку останньої чверті кожного століття лунає заклик до миру й терпимості. Отож цією книжкою мені хотілося б зробити свій скромний внесок до цього гуманного послання у XX столітті. ВСТУП Незвичайна тема потребує і нетрадиційного підходу до неї, тобто, як казав Піфагор, “ступити на неходжені стежки”. Новий задум, хоч він і незвичний, мусить усе ж використати всі накопичені досі знання. Він повинен підтверджуватися фактами, а не витати в царині спекулятивних розмірковувань.
Та й, крім усього, він мусить мати і якесь практичне значення, інакше вся праця виявиться марною. За часів Крішни мудрець Нарада застерігав від поквапних висновків щодо свіжих думок: “Ніколи не кажи “я цього не знаю, а тому це – неправда”. Треба вивчати, щоб знати, знати, щоб розуміти, розуміти, щоб судити”. Нетерпимість у сучасній науці свідчить, якими хибними є заперечення нових концепцій і невипробуваних підходів.
В атмосфері розумової обмеженості й переслідувань за часів Кромвеля прогресивні вчені Англії заснували Невидимий Коледж, що виріс у найвищу наукову інституцію – Королівське Товариство. Та майже нічого невідомо про інше “невидиме” наукове та філософське товариство, що провадить дослідження у величній самотині Гімалаїв. А воно отримало відповіді на найбільш складні наукові питання. Сліди цього філантропічного й філософського братства знаходимо в історичних записах від найдавніших часів і дотепер. Численні свідчення підтверджують, що справді існували видатні постаті як у минулому, так і сьогодні, хоч інформація про те, де вони жили, неоднозначна.
Скептицизм діє, як двосічний меч. З одного боку, він руйнує нікчемні теорії, а з іншого – губить розумні, але передчасні гіпотези. І цей меч слід заносити обачно, аби не згубити такого підходу, яким через певний час можна скористатися. Історія науки рясніє такими трагічними прикладами. 1838 року один паризький лікар переконував свою пацієнтку, що хобі її чоловіка – ловити тіні людей на мідну пластинку – певна ознака божевілля. Лікар настійливо радив цій жінці на прізвище Дагерр примістити мосьє Дагерра в паризьку божевільню.
На щастя для Луї Дагерра, Французька академія наук уберегла винахідника від цієї сумної долі, визнавши його відкриття фотографії. Що таке реальність? Скажімо, повітря – воно реальне чи просто ніщо?
Але ж коли цим “ніщо” напомпувати шину, вона стає твердою, як дерево. У дітей, що граються – одна реальність, а зовсім інша – в дорослих; одна – у ядерного фізика, що має справу з безмежно малим світом атома, і зовсім інша – у нефахівця, що стикається з чималими предметами; одна – в астронома, що вивчає гігантські зоряні світи, а інша – у звичайної людини, що спостерігає “малі зірочки” на небі; одна – в історика, що бачить перебіг подій і розвиток суспільства упродовж століть, і інша – у пересічної людини, що живе теперішнім днем і не здатна уявити життя людства загалом. У наш релятивістський вік реальність залежить від спостерігача. І ця книга має справу з предметом, який можна означити, як “неординарна реальність”.
Що правда для одного, те неправда для іншого. А оскільки в цьому велетенському світі багато правд, нам треба вміти слухати один одного, щоб мати користь від обміну ідеями навіть тоді, коли вони видаються вкрай химерними. Ця книга проводить думку, що на землі існує оаза космічної культури, представники якої, немов провідна зірка, століттями ведуть людство до вищого ступеню розуміння, вищої моралі і повнішого втілення ідеї про братерство людей. Майбутнє покаже, чи зуміє сучасне суспільство нашої критичної епохи піти за цією провідною зіркою. Є два різновиди людей: одні розпізнають правду відразу, а інші лише в останню чергу.
Саме перші є провідниками передової культури й цивілізації, як це нам засвідчує історія науки, мистецтва й філософії. Не зажили слави ті, хто заперечував кулясту форму Землі, відкидав теорію відносності, не вірив у пароплави, аероплани чи космічні кораблі, а творцям сміливих ідей стоять пам’ятники. І нехай теза про закрите братство довершених людей, що сприяють розвиткові людства, належить поки до сфери припущень – вона все ж варта уваги. Адже висміювала ж, до запуску першого супутника, більшість людей саму ідею про підкорення космосу!
А вона виявилася правдивою. Отож нехай читач прочитає ці сторінки і спробує збагнути те, про що на них мовиться. 1. ДАВНІ МІСТЕРІЇ На Далекому Сході існує давня і досить поширена віра в існування плеяди видатних умів, що живуть відлюдно в невідомій області Азії. Про це писали історики й філософи Стародавньої Греції та Риму. Вважається, що великий Піфагор відвідав Індію.
Філострат описує подорож Аполлонія Тіанського в Трансгімалайський регіон, що може бути лише Тібетом. Добре відомо, що Піфагор і Аполлоній були знайомі з дуже Давньою системою посвячення, відомою як Великі містерії. В той час, як Малі містерії являли здебільшого народні культи.
Великі містерії призначалися для обмеженого кола освічених людей, здатних піднятися над посередністю мас. Цельс у II столітті писав про допуск до цих містерій: “Нехай у них візьме участь той, чиї руки чисті, а слова мудрі”. Запис античного автора про втаємничених мовить, що вони були здатні розуміти значення загадки існування, осягаючи його мету і межі, як то визначиш Зевс”. Ці слова – хороший ключ до філософської суті Великих містерій. Дев’ятнадцять віків тому Філон Александрійський написав про Великі містерії такі знаменні рядки: “О ви, втаємничені, чиї вуха очищені, прийміть це в свої душі, як таємницю, щоб ніколи її не втратити!
Не відкривайте її профанові! Оберігайте її в собі, як нетлінний скарб – не як золото чи срібло, а як щось куди цінніше, куди вартісніше від будь-якої речі, бо це – знання Великої Причини, Природи і того, що вони обоє зродили”. У Єгипті, Греції, Вавілоні й Індії втаємничені розмірковували про безмежне зоряними ночами, чекаючи на одкровення. Так Піфагор відкрив сім нот у музиці і “музику сфер”, філософський сенс чисел і кулясту форму Землі.
Так само й Платон установив, що абстрактні ідеї творять свій власний невидимий світ. Одвічну природу всесвіту відкрив Геракліт Понтійський. Більша частина грецької філософії бере початок з Єгипетських містерій.
Піфагор і Платон навчалися у верховних жерців країни на Нілі. І видатний історик античності, Геродот, говорив про містерії з видимою повагою: “Я зберігаю глибоке мовчання про ці містерії, з більшістю яких я познайомився”. Містерії завжди користувалися зашифрованою мовою, щоб зберегти таємні знання.
Цей дивний звичай підтверджує Платон у листі до Діонісія Молодшого: “Я мушу писати тобі загадками, щоб, коли моє послання буде перехоплене на землі чи на морі, його не зрозумів той, хто його прочитає”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)