Образ Е. Г. запозичений з римської історії. Тит Лівії описав долю дівчини Віргінії, яку приніс рідний батько, щоб врятувати від зазіхань патриція Аппія Клавдія. Лессінг переніс дію до Італії XVII століття.
Подібні колізії письменник спостерігав і за сучасних йому німецьких дворах, перш за все Брауншвейзькому, де працював як герцогського бібліотекаря. Е. Г. з’являється в середині другої дії, до цього про неї лише говорять: батько з матір’ю, закоханий в неї принц Хетторе Гон-зага. “Вона сама полохлива і в той же час сама рішуча в нашому
Доля виявилася немилостивої до Е. Г. На одному з вечорів її побачив принц Гонзага і став її переслідувати. Принц не зупиняється ні перед чим: за допомогою найманих вбивць він позбавляється від нареченого Е. Г. в день їхнього весілля і викрадає дівчину. Е. Г. розуміє, що їй загрожує насильство й безчестя. Вона налякана, але, будучи натурою розважливою, істинної героїнею свого часу знаходить джерело головної небезпеки в своїх почуттях, у своїй “гарячої крові”. І тоді просить батька вбити її, щоб уникнути ганьби.
Вмираючи від удару кинджала, Е. Г. цілує з вдячністю
У ролі Е. Г. на сцені Малого театру дебютувала М. Н. Єрмолова (1870), успішно грала цю роль М. Г. Савіна (1878).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)